Мабуть, про „погане життя” в Україні, про соціальні біди та негаразди, туманність перспектив „розвитку” (якщо він є взагалі, той розвиток), не говорить лише лінивий. Всі лають владу, обурюються „порядками” (точніше, безпорядками) і багато хто говорить, що Україну нічого хорошого не чекає. І водночас у наші дні проходять різноманітні помпезні офіційні та мистецькі заходи різного масштабу і калібру. Коли буваєш на подібних заходах, то складається враження, що Україну змусили одягти національну одежу і співати та витанцьовувати перед  своїми очільниками, демонструючи веселе, заможне життя народу. Такий собі театр абсурду, який зовсім не хочеться бачити, а всі ж ми мимохіть беремо в ньому участь... Куди йдемо? Чи „чого стоїмо, кого чекаємо”? І справді, що чекає нашу багатостраждальну землю? Давайте спробуємо розібратися в своєму бутті і дати відповіді на питання, які хвилюють людей, яким небайдужа Україна, які хотять, щоб і через сто, і через двісті, і через тисячу літ на нашій землі цвіли вишневі садки, колосився хліб і дівчата й хлопці в національних костюмах виводили свою, українську пісню. І щоб нас, нині сущих, згадували незлим тихим словом. Сказати, у пісні, „Україна є, Україна буде” неважко, куди важче заглянути суворій Правді у вічі. Але, як стверджує народна мудрість, краще гірка правда, ніж солодка брехня. А правда в тому, що Україна за рівнем життя займає більш ніж соте місце в світі. І це, видно, як мовиться, неозброєним оком. І рівень життя продовжує знижуватися, бо в країні створено умови не для розвитку, а для занепаду економіки. Візьмемо, для прикладу, сільськогосподарський сектор. У дев’яностих роках прокотилася хвиля руйнації, залишивши по собі напіврозібрані чи й зовсім знищені господарські приміщення, зарослі бур’янами поля, пограбований, зневажений трудовий люд. Село ще й досі не змогло встати з колін після такого нищівного удару, завданого йому хапугами різного калібру і масштабу, доморощеними і заїжджими. Село примовкло, засумувало, не чути стало на вулицях веселих пісень майже ніхто не збирається на колодках, не чути весіль (їх відзначають переважно в барах, та й то не всі, хто вирішив одружитися, а ті, в кого є матеріальні можливості), не виряджають в армію (служба в армії взагалі стала справою „немодною”, непрестижною). Село в стані моральної і економічної кризи і виводити його з такого стану, судячи із того, що діється навколо, ніхто й не збирається. Скоріше – навпаки все більше заганяють село в глухий кут. Судіть самі. З року в рік одна й та ж ситуація: селянин виростив урожай, а прийнятної ціни 7на збіжжя немає, забирають його за безцінь. Так само і в тваринництві, особливо у молочному скотарстві. Закупівельні ціни на молоко непристойно низькі, складають від 1 до 2 гривень за літр. По 1 гривні беруть молоко у одноосібників, по 2 гривні – у сільгосппідприємств. Техніка, пальне, запчастини, засоби захисту рослин, мінеральні добрива постійно дорожчають, як і всі інші товари та послуги. Обробіток землі нині коштує надто дорого і як результат – значна кількість занедбаних городів, сінокосів. Хто, за такого стану речей, виявить бажання жити в селі, господарювати? Молодь практично не залишається в провінції – багато молодих, працездатних людей взагалі виїжджає за межі країни, не бачачи перспективи облаштуватись ні в місті, ні в селі. Ми втрачаємо, розпорошуємо цвіт нації, і, схоже, це нікого не хвилює. Як і те, що повсюдно (і в селах, чого раніше майже не було!) процвітає пияцтво, наркоманія, розпуста.

Така, з дозволу сказати, ситуація – закономірний наслідок невтручання влади у суспільно-економічні  процеси, а, точніше, бездарності керівництва. Дохазяйнувалися, докерувалися вже до того, що в Україні стала чи не найсильніша в світі мафія. Про це можна судити хоча б з того, що 25 сімей на Україні володіє половиною національного багатства держави, так стверджують окремі ЗМІ. І це при тому, що народ зубожів, деградує, провінція практично вимирає. Спробуємо підтвердити сказане економічними категоріями

Візьмемо той же самий аграрний сектор. Вже відзначалося, що щороку у селянина занапівдарма скуповують вирощене збіжжя, цим у дев’яності роки не один колгосп і радгосп довели до банкрутства.  Як і іншими „економічними санкціями” в стилі „дикого капіталізму”. А за кордон те ж зерно продають не за безцінь, а за світовими цінами! І різниця (досить солідна сума!) йде не до держбюджету, а на рахунки окремих приватних структур. За якими, як стверджують деякі ЗМІ, стоять люди з відомими усій країні прізвищами. Подібні „операції”, точніше, махінації, здійснюють не лише із зерном, а й з іншими як сільськогосподарськими, так і з промисловими товарами. Причина нужденності народу проста як два по два чотири: в бюджет майже не надходить коштів. Та ще й, трапляються випадки незаконних махінацій з бюджетними коштами, з цього приводу компетентними органами порушена не одна справа. Решта національного багатства осіла на особових рахунках у престижних світових банках. В економіці завдяки злочинним діям мафії створили таку ситуацію, що жодним виробництвом займатися невигідно, куди вигідніше купити товари за кордоном і втридорога продати вдома. Чим і займаються доволі успішно респектабельні, впливові бізнесмени. А нам, рядовим громадянам, торочать про глобальну економічну кризу, про перевиробництво у світі, перенасичення товарами і т. п. То скажіть будь ласка, якщо перенасичення – чому ж у західну Європу та США їде не заробітки все більше й більше української молоді? Чому наші хлопці й дівчата, дядьки й молодиці збирають суниці та інші фрукти в Англії, Швейцарії, Фінляндії, доять корів у Голландії, випасають стада свиней і ВРХ в Португалії? А скільки трудиться на інших непрестижних роботах: обрізають кущі, прибирають вулиці, миють посуд? І за свою працю отримують зарплату, якої б їм ніколи не бачити в Україні, навіть якщо б вони вдома золоті гори звернули. Щоправда, і за кордоном не рай – немало наших співвітчизників потрапили у рабство в різних його формах. Але ось такі, з дозволу сказати, гримаси долі – цілком на совісті наших можновладців. Бо навіщо українським жінкам доїти корів у Голландії – що, на Україні клімат не підходить для розведення ВРХ? Чи в нас суниці не ростуть? Чи овочі не родять?

Мафія не хоче, щоб у нас було виробництво, бо це вдарить по її тіньових фінансових ресурсах. Настійною потребою стало створення в Україні потужного внутрішнього ринку. Якби такий ринок був – не зростали б, а знижувались би ціни на товари та послуги.

А поки товари будуть закупляти за кордоном і перепродувати на Україні, доки цей процес контролюватимуть „впливові люди” – ціни зростатимуть, життєвий рівень знижуватиметься.

Тепер від економіки – до моралі, адже все у світі взаємозв’язане. Аморальність, розпуста нині в Україні культивується – щоб у цьому впевнитися, достатньо провести хоча б один телевечір. Чого лиш варті вульгарні серіали: про Гену і Дашу Букіних, про секс і місто, про няню Віку і подібні „шедеври”. А бойовики закордонного виробництва (яких, до речі, на їхній Батьківщині не демонструють широкому загалу), а російські „бандитські” серіали? А відверті, тобто вульгарні, передачі на „заборонені” теми, а все інше, що затуманює мізки і розбещує душу? Все оте „мистецтво” демонструється з однією метою – задурманити і розбестити людей. Такими людьми легше керувати, а розпуста є одним із дієвих засобів самознищення. Що й потрібно мафії: „меньше народа – больше кислорода”. Навіть хтось віз публічних осіб таку думку висловив уголос, в дещо конкретизованій формі. Мовляв, коли на Україні буде проживати 10–15 мільйонів, життя стане заможним. Ну, судячи з демографічної ситуації і її перспектив, чекати на рай залишається недовго... Тільки боюсь, що рай той буде, знову ж таки, у бур’яні, як колись для малого Шевченка.

Бо якщо не народжуватимуться діти – нікому буде зводити ошатних будинків, ростити вишневі сади, плекати хліб і до хліба...

Україну змушують, одягнувши національну одежу, співати       й танцювати перед своїми очільниками... Але хіба вони, очільники, не бачать, що вже зараз нема кому співати й танцювати? Як і немає чому так дуже радіти. У фольклорних колективах, звиняйте великодушно, самі баби й діди, бо дівчата й хлопці за мізерну зарплату в культуру працювати не йдуть. Як і в інші галузі „народного” господарства України. На одному з містечкових свят високого приїжджого начальника хлібом-сіллю вітала... ще доволі симпатична молодиця, якій років за сорок, у національному костюмі дівчини-українки...

А хто ж вітатиме очільників майбутньої доби? Мабуть, бабуся у вінках та стрічках. Даруйте, люди добрі, не хотілось би чорного гумору, але либонь так сміється з нас саме життя...

Україну змушують співати й танцювати... А треба, напевно, „миром, громадою обух сталить та добре вигострить сокиру” і законним шляхом, без революцій і переворотів, які, як знаємо з історії, відкидають країну в розвитку років на сто назад, скинути з себе  знахабнілих шахраїв і бандитів, які завважали себе хазяями життя. Зробити це не так уже й важко. Варто лише українських мільйонерів та мільярдерів задекларувати свої доходи, від самого початку і на поточний момент. Певен, у неупереджених, чесних працівників компетентних органів за такого повороту справи виникне багато запитань... Тіньові доходи слід повернути в державний бюджет і забезпечити жорсткий контроль за його використанням. А розумних економічних програм у нас достатньо, ось і буде джерело їх фінансування. Не змусять себе довго чекати й результати такої роботи і певен, дуже скоро Україна заспіває й затанцює вже від душі, від ситого і заможного життя, яким і належить жити на найкращій у світі землі. Хочеться вірити, що в нашого народу вистачить сили й мудрості скинути з себе ярмо, позбутися наруги, сказати своє вагоме слово, зайняти достойне місце у європейській та світовій спільноті.