ХТО СТВОРИТЬ УМОВИ?

Село нині в деградованому стані, це очевидно. Однак процес деградації відбувався десятиліттями. Об’єктивно розвитку села впродовж тривалого часу перешкоджала урбанізація. У різні часи аграрна політика потребувала реформування, однак рідко коли проводилися реформи, від яких очевидною користь була жителям провінції. Занепад села – це економічна і водночас морально-етична проблема. Для її вирішення потрібний комплексний державний підхід, спрямований перш за все на моральне оздоровлення нації. Водночас потрібні розумні економічні реформи. Зараз ми йдемо, особливо в тому, що стосується питань морально-етичного характеру, не в тому напрямку. Ще з радянських часів поширеною була теза, що потрібно молоді створювати умови, що вона залишалася на селі, йшла працювати в сільське господарство. На моєму робочому столі книга, написала у вісімдесятих роках головою одного з найкращих у районі колгоспів. Керівник у ній розповідає і про те, як він агітує молодь залишатися в селі, йти працювати у очолюване ним господарство. голова колгоспу зустрічався зі старшокласниками, запитував, що слід зробити, щоб вони прийшли працювати в господарство, залишалися жити в селі. Йому відповідали, що хотіли б мати хороші побутові умови, умови праці, високу зарплату, високий рівень соцкультпобуту. Треба сказати, що соціально-побутові умови тоді буди гідні. У селі було побудовано найкращий у області будинок культури, крім того, працювали торговий центр, побуткомбінат, перукарня, лазня, діяли різноманітні гуртки, музична школа. Село мало практично всі заклади соцкультпобуту, які є в місті. І все рівно молодь там не залишалася.

У нинішні часи знову мова йде про те, що молоді треба створювати достойні умови для життя й праці. Керівник сучасної великої агрофірми бідкається про те, що господарство закупило дорогу техніку, вкладає великі кошти в матеріально-технічне забезпечення, пропонує достойну зарплату фахівцям, а молоді спеціалісти в селі не залишаються.

– Воно й зрозуміло, – резюмує очільник господарства, – які ж тут умови для життя?

Але хотілось би поставити питання інакше – хто це молодим здоровим людям має створювати відмінні умови для праці й життя? Старше покоління? батьки й діти засукають рукава й побудують сучасні котеджі, створять умови для роботи, а вже тоді ви, молодь, будь ласка, приходьте, живіть і працюйте. То вже воно так і було у згаданому вище випадку. І ніхто не прийшов, зараз те село, так само як інші, переживає деградацію.

Як на думку автора цих рядків, сама постановка питання неправильна. Слід створювати не соціально-побутові умови для молоді, а умови, за яких молоді люди самі собі могли б створити ці умови, тобто побудувати і власне сучасне житло, і створити сучасні заклади соцкультпобуту. Бо тільки створене власними руками цінується. Ще з сивої давнини відома притча про ледачого сина, якого батько вигнав із дому і дозволив повернутися лише із заробленим карбованцем. Мати пожаліла непутящого сина і потай від чоловіка дала йому карбованця. Той, погулявши день, приніс гроші. батько вкинув їх у вогонь. Син на це зреагував байдуже.

– Ні, ти не заробив цих грошей, – зробив висновок старий і знову вигнав сина.

Так повторилося й наступного дня.

А третього дня мати пошкодувала заощаджених грошенят і порадила сину таки йти десь у найми. Довго його не було. Нарешті приніс карбованця, вроздріб по копійці. Батько потримав гроші в жмені і жбурнув їх у вогонь. парубок голими руками з жару вигрібав копійки, бідкався, що тато зневажив його працю.

– Ось тепер я вірю, що ці гроші ти заробив, – підсумував батько.

Нині, як і десятиліття тому ми молодь виховуємо так, як жаліслива мати з цієї притчі.

Ще в радянські часи деякі колгоспи й радгоспи будували житло для спеціалістів, працівників. Загалом це хороша справа, але траплялося, і не так уже й рідко, коли отримане житло пожильці занедбували. Пам’ятаю випадок, щоправда, він стався не в нашому районі, коли з міліцією довелося виселяти з колгоспного будинку горе-пожильців і лихо-робітників. Дожилися вони вже до того, що почали знімати підлогу в кімнатах і спалювати дошки в грубі. А якби вчинили інакше: не дали готовий будинок, а створили умови для будівництва, то господар ніколи в житті не вчинив би такої наруги над власноруч чи за свої кошти збудованим житлом.

Щоб відродити село, варто запозичити й         західний досвід. Потрібні пільгові умови кредитування для сільських забудовників, нагальна потреба сьогодення – врегулювати ціни на товари народного споживання і заробітні плати. тобто щоб на заробітну плату сім’я могла жити, будуватися, забезпечувати сучасний європейський рівень життя. Потрібно заохочувати насамперед працю. Світом править інтерес. Коли людина відчує, що їй вигідніше жити в провінції, що там більше перспектив побудуватися, влаштуватися на цікаву і добре оплачувану роботу, вона обере таке життя. І поступово „розвантажаться” великі міста, які вже стали центрами „гастарбайтерства”. А відтак зміниться на краще й обличчя наших міст і сіл, країна, нарешті, почне розвиватися.

Вадим НІКІТЕНКО