ХТО СТВОРИТЬ УМОВИ?
Село нині в деградованому стані, це очевидно. Однак
процес деградації відбувався десятиліттями. Об’єктивно розвитку села впродовж
тривалого часу перешкоджала урбанізація. У різні часи аграрна політика
потребувала реформування, однак рідко коли проводилися реформи, від яких
очевидною користь була жителям провінції. Занепад села – це економічна і
водночас морально-етична проблема. Для її вирішення потрібний комплексний
державний підхід, спрямований перш за все на моральне оздоровлення нації.
Водночас потрібні розумні економічні реформи. Зараз ми йдемо, особливо в тому,
що стосується питань морально-етичного характеру, не в тому напрямку. Ще з
радянських часів поширеною була теза, що потрібно молоді створювати умови, що
вона залишалася на селі, йшла працювати в сільське господарство. На моєму
робочому столі книга, написала у вісімдесятих роках головою одного з найкращих
у районі колгоспів. Керівник у ній розповідає і про те, як він агітує молодь
залишатися в селі, йти працювати у очолюване ним господарство. голова колгоспу
зустрічався зі старшокласниками, запитував, що слід зробити, щоб вони прийшли
працювати в господарство, залишалися жити в селі. Йому відповідали, що хотіли б
мати хороші побутові умови, умови праці, високу зарплату, високий рівень
соцкультпобуту. Треба сказати, що соціально-побутові умови тоді буди гідні. У
селі було побудовано найкращий у області будинок культури, крім того, працювали
торговий центр, побуткомбінат, перукарня, лазня, діяли різноманітні гуртки,
музична школа. Село мало практично всі заклади соцкультпобуту, які є в місті. І
все рівно молодь там не залишалася.
У нинішні часи знову мова йде про те, що молоді треба
створювати достойні умови для життя й праці. Керівник сучасної великої
агрофірми бідкається про те, що господарство закупило дорогу техніку, вкладає
великі кошти в матеріально-технічне забезпечення, пропонує достойну зарплату
фахівцям, а молоді спеціалісти в селі не залишаються.
– Воно й зрозуміло, – резюмує очільник господарства, –
які ж тут умови для життя?
Але хотілось би поставити питання інакше – хто це молодим
здоровим людям має створювати відмінні умови для праці й життя? Старше
покоління? батьки й діти засукають рукава й побудують сучасні котеджі, створять
умови для роботи, а вже тоді ви, молодь, будь ласка, приходьте, живіть і
працюйте. То вже воно так і було у згаданому вище випадку. І ніхто не прийшов,
зараз те село, так само як інші, переживає деградацію.
Як на думку автора цих рядків, сама постановка питання
неправильна. Слід створювати не соціально-побутові умови для молоді, а умови,
за яких молоді люди самі собі могли б створити ці умови, тобто побудувати і
власне сучасне житло, і створити сучасні заклади соцкультпобуту. Бо тільки
створене власними руками цінується. Ще з сивої давнини відома притча про
ледачого сина, якого батько вигнав із дому і дозволив повернутися лише із
заробленим карбованцем. Мати пожаліла непутящого сина і потай від чоловіка дала
йому карбованця. Той, погулявши день, приніс гроші. батько вкинув їх у вогонь.
Син на це зреагував байдуже.
– Ні, ти не заробив цих грошей, – зробив висновок старий
і знову вигнав сина.
Так повторилося й наступного дня.
А третього дня мати пошкодувала заощаджених грошенят і
порадила сину таки йти десь у найми. Довго його не було. Нарешті приніс
карбованця, вроздріб по копійці. Батько потримав гроші в жмені і жбурнув їх у
вогонь. парубок голими руками з жару вигрібав копійки, бідкався, що тато
зневажив його працю.
– Ось тепер я вірю, що ці гроші ти заробив, – підсумував
батько.
Нині, як і десятиліття тому ми молодь виховуємо так, як
жаліслива мати з цієї притчі.
Ще в радянські часи деякі колгоспи й радгоспи будували
житло для спеціалістів, працівників. Загалом це хороша справа, але траплялося,
і не так уже й рідко, коли отримане житло пожильці занедбували. Пам’ятаю випадок, щоправда, він стався не в нашому районі,
коли з міліцією довелося виселяти з колгоспного будинку горе-пожильців і
лихо-робітників. Дожилися вони вже до того, що почали знімати підлогу в
кімнатах і спалювати дошки в грубі. А якби вчинили інакше: не дали готовий
будинок, а створили умови для будівництва, то господар ніколи в житті не вчинив
би такої наруги над власноруч чи за свої кошти збудованим житлом.
Щоб відродити село, варто запозичити й західний досвід. Потрібні пільгові
умови кредитування для сільських забудовників, нагальна потреба сьогодення –
врегулювати ціни на товари народного споживання і заробітні плати. тобто щоб на
заробітну плату сім’я могла жити, будуватися, забезпечувати сучасний
європейський рівень життя. Потрібно заохочувати насамперед працю. Світом
править інтерес. Коли людина відчує, що їй вигідніше жити в провінції, що там
більше перспектив побудуватися, влаштуватися на цікаву і добре оплачувану
роботу, вона обере таке життя. І поступово „розвантажаться” великі міста, які
вже стали центрами „гастарбайтерства”. А відтак зміниться на краще й обличчя
наших міст і сіл, країна, нарешті, почне розвиватися.
Вадим НІКІТЕНКО
|