Втомила сірість ця буденна

і метушня із дня у день.

Де кожен день нова дилема

і негараздів карусель.

Втомили погляди холодні

від них рятує темна ніч.

Потоки слів що чув сьогодні

і перехід в словесний клінч.

Відкинуть все. Віддатись силі

нехай по течії несе…

І в емоційному пориві

казати правду ще і ще…

Містки спаливши за собою

відчути легкість пустоти,

як в ополонку з головою

заради світлої мети.

Стріляти кулями — думками,

емоцій рух поки не стих ,

це вже не фарс, а  привид драми

в словах жорстоких не простих.

Перенесу це як застуду

хай косо дивляться у слід,

                                    перехворію і забуду

                          На суд божий несу на собі

Заховалась в минулому радість,

я мелодії чую сумні.

Сіра дійсність, туманна реальність,

холод ночі, безрадісні дні.

Ніби дзиґа кружляю по колу,

по спіралі як вир на воді.

Мало зерен мішками полову,

на суд божий несу на собі.

Запитає. Нема що сказати,

тільки мрій нездійсненних ряди.

Засміється, не буде карати,.

я приніс їх з собою й туди....

                                        Сльози осені.

Горить свіча - неначе плаче,

розталий віск тече  по ній.

Дивлюсь не полум’я гаряче,

у чорній темряві  нічній.

Воскові сльози як створіння,

течуть причуди неземні,

і через те нудьга осіння,

змішалась з воском на столі.

На полотно стекла  зелене,

на скатерть, що як настрій мій,

гнітючий сум іде до мене

в тривожній  тиші гробовій.

Полоще дощ осінні вікна,

і по шибках стікає в низ,

сьогодні в фарб сумна палітра,

осінній настрою каприз.

Та ще і згадки  прийшли давні,

були   прийдешнім скриті днем ,

у таку ніч вони вже зайві,