Я образ твій ліпив із глини, чеснот добавив з голови. Ім’я зачарувало,рими… Я мрійник давньої пори. Віддався силі мимоволі, тонув в забутих почуттях. Надії вмерли ніби хворі, вітри розвіють сірий прах.
Короткі фрази бо останні, на жаль немає вороття. Казав слова прості,банальні. Такий наївний-як дитя! Лікує час усі хвороби. Романтик,мрійник і поет, не зрозумів смаки і моди. Невчасним був його сонет.
Категорія: Олексій Тичко | Додав: 45tom (21.12.2009)
| Автор: Олексій Тичко
Ларисо, дякую! Давно це було, навіть спочатку засумнівався чи мій це вірш...Як швидко збігає час. Все піддається перемінам, вже інший вигляд має довкілля, на жаль, і ми уже інші...Але приємно перечитати і згадати той настрій і ті думки...
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
