У зливу не варто ходить у минуле, Вона не поверне того, що було. І осінь торішня не буде удруге, Незмінним лишилося тільки вікно. Гардини ті самі: легенькі, прозорі, Веселощі чути в кімнаті і сміх. Ішов по дощу і маршрут мимоволі Складався до тебе, змінити не зміг. Дороги розбиті, калюжі глибокі, І тільки магнітом адреса тягла. Ступаю в калюжі, турбує неспокій І кашель осінній, бо мокра пора. Не скло розділяє... Така ти далека. До болю знайомі шпалери, стільці. Замокла, погасла моя сигарета, Мені не до того, що там у руці... 2009
Перечитала обидва твої варіанти вірша - з "Міжсезоння" і "Нерозгаданих снів". Висновок один - літню спеку, осінь і дощ в природі легше пережити, ніж подібне в душі... Як завше, гарно!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
