Світанок не скоро, мій погляд на стелі,

в руці я без втоми тримаю портрет.

В душі сіра пустка, я ніби в пустелі,

і тільки пливе сизий дим сигарет.

Ще будуть світанки в тумані від диму,

у роздумах ночі, кошмари у сні.

Створили так складно нещасну людину.

А може це  щастя?.... Що біль у мені!

До тебе торкався, вмирав у обіймах,

родився, воскрес і не вірив очам,

а потім ще довго стояв на колінах.

з поклоном молився небесним дарам.

Весь шлях на Голгофу пройшли ми обоє,

кричав дикий натовп, плював нам услід .

Під градом каміння стояло нас двоє:

ще юна дівчина і сивий як дід.

Душа пнулась в небо з побитого тіла,

а камінь все падав у злобі лихій.

Забули в екстазі, що притча веліла,

хай кидає той, хто немає  гріхів…..

Тобі збудували тюремні хороми,

А я відчуваю самотності страх.

Не треба в подяці вже бити поклони,

Тепер буду знову - келійний монах!

28.08.20009 р.