Не міжсезоння, а уже пора осіння,

Тож листя падає, танцює вальс Бастон,

І ніби золотом оздоблює довкілля,

Скидає осінь пожовтілий балахон.

В гнітючій тиші привокзального перону

Відсутність повна і людей, і голосів,

Далекі звуки  ріжуть слух,  удари грому -

Небесний грюкіт до перону долетів.

Нема вогню - тютюн без діла у кишені,

Вселенська пустка і по ній блукаю я.

Пустельна осінь, мої пошуки даремні,

У тих місцях, де панувала метушня.

Нема людей, нема тепла, сумні перони,

Не зустрічають із букетами троянд.

Тут тільки я несу тягар глухої втоми:

Ні співчуття, а ні вогню, а ні порад.