Затихає роман, повноводна ріка обміліла.
І потоками з гір не бурлить по квітучій весні.
Замовчав телефон, не балакає слухавка сіра
Під овальним портретом у рамці на білій стіні.
Ці останні дзвінки, розпорошені речення в часі.
Від натягнутих слів в німих паузах губиться все.
Ну, а потім гудки, хоча є ще хвилини в запасі,
Чути слів аргумент, уявити знайоме лице.
За словами, слова і здалося звучали нещиро,
Затуманений зміст про високих матерій бар’єр.
Нерозбірливий текст, кожна буква в ряду стоїть криво.
Сам не свій я пишу і читаю… Допоки не стер.
Буде крик, буде відчай - папером він піде на волю.
Щось не так, не зумів чи злякався різких перемін.
Замовчав телефон, він не з’єднує більше з тобою.
Дивна тиша турбує, не чує твій голос мій дім.
15.12.09.
Телефонні вірші відходять у минуле. Раніше про листування писалися, а зараз вже доба Інтернету, не відповідає на дзвінки - засипати її повідомленнями у Фейсбуці чи в Однокласниках.
І мені знайома до болю ситуація, коли губишся в роздумах - чому?.. Вчора, після незрозумілого, місячного мовчання, мені вдалося нарешті поговорити з Берестівкою, - знаєте стільки радісних емоцій викликала ця розмова?..
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Раніше про листування писалися, а зараз вже доба Інтернету, не відповідає на дзвінки - засипати її повідомленнями у Фейсбуці чи в Однокласниках.
