|
Третя пречиста
Не вперше осінь пише свій етюд,
У мене знову дежав’ю торішнє.
Усі тривоги множаться, ростуть,
Багрянцями вкриваються неспішно.
Зруйновано до тла мій Вавилон,
В минуле відійшли літні устої.
Тумани наяву, а ніби сон
Химери там і дійсність у двобої.
Неначе жовтим снігом замело,
Дощами третя вмилася Пречиста.
Повільно опускаюся на дно,
У шелесті дощу, чи може листя.
З осінньою хандрою сам на сам,
І щоб вона мені не говорила,
Я бачу низько стелиться туман,
Тому сумні: думки, слова і рима.
2014
| 
