Брудний асфальт і мокрі тротуари. Створила осінь решето з небес. В дощах настирних потускніли барви І грішний світ неначе тоне весь. Вояж у осінь, шляхом ностальгії В кінці маршруту чайник на столі. В очах навпроти сум і безнадія, Але не холод – щирі і не злі.
Нечастий гість, прийшов до світла вікон, Немов комарик до тепла свічі. Холоне у фаянсі чорний «Ліптон», і очі в очі, і рука в руці… Не треба слів, не будем говорити! У нашім літі сказано усе. Хай буде тиша, ми з тобою квити… Обох вітрами осені несе.
Як промінь сонця в цьому вірші - "сум і безнадія...– щирі і не злі..." "...і очі в очі, і рука в руці…Не треба слів, не будем говорити!" -цим сказано все... Твій почерк, Олексію. Твоя тема, так зачіпає і штовхає на роздуми... Спасибі!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
