Ліхтаря ореол неприродно блищить, як корона. Ріжуть гострі кінці сивим лезом розбурхану ніч. Я у стінах не можу сьогодні, бо важко і втома. Кличе в путь мене осінь, що зіткана із протиріч. Ніби маятник, промінь гойдається вправо і вліво. Під ударами вітру постійно скрипить не у лад. По наївності думав, що все у минулім згоріло. Тільки згадка у попелі знову вертає назад... По алеї у дощ я доходжу до тіней і світла. Мимо лавок зелених, де ножик писав імена. У химерах дощу уявляю тебе серед літа, хоча знаю, на жаль, що повернень у липень нема. Нахилились понуро і верби над ставом в тумані, там де вдвох протоптали у спеку стежин до води. Ми були у раю. Дні згорають в багатті останнім. Ми востаннє удвох. І повернень не буде туди. 03.10.10. текст не співпадає, після написання пісні він пройшов редагування.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Жаль, що в житті дійсно, повторів немає... А все буває тільки раз.
