Я знову був на Майдані! По приїзду додому, роблю спробу об’єктивно

написати все, що бачив і відчув. Журналіст не завжди  має право на

особисту оцінку, а я маю, бо пишу не на  замовлення редакції, а так, як я

це бачив. Майдан – виступи артистів, політиків і відомих людей. Швидко

темніє, але Віче продовжується…І знову, як і тоді (коли був перший раз)

проснулася душа, і хоче щоб я залишився на всю ніч, а не їхав додому. На

цей раз вона перемогла, залишився…Зареєструвався з товаришем-земляком в

КМДА на другому поверсі, за столом з табличкою – «Черкаська обл.». Нам

показали, де ми можемо спати, якщо буде на це час...

Години збігають швидко, почули зі сцени Майдану, що чомусь упав Ленін і

навіть з гумором прочитали вірш саме на цю тему. Сходили, подивилися –

дійсно лежить, а люди веселяться і співають гімн, печалі на лицях нема.

Уже глибока ніч і ми пішли на самий дальній блок-пост (Маріїнський парк),

щоб  підтримати колег. Мороз, сніг – ніч обіцяє бути холодною. На всіх

постах бочки, в яких горять дрова – єдине тепло, якщо не рахувати пісні і

танці, а ще гімн України по завершенню кожної години, при звуках якого

знімали головні убори, вітер зі снігом куйовдив волосся, а рука у кожного

лежала на серці. У ті моменти ловив себе на думці, що гімн гармонійно

вписується в атмосферу, як і молитва в присутності священнослужителя. Гімн

і молитва не звучали пафосно, а були щирі і від душі.

Я хочу подякувати друзям з Заходу держави, з якими був у ту ніч, їхній

незгасаючий патріотизм запалював і нас, представників  з інших регіонів.

«Польова кухня», каша і чай, навіть яблука привезли і сказали, що нам

зараз потрібні вітаміни і сили…Стояли стіною міліціянти, нас розділяв

залізний паркан, який при нас створили з допомогою зварювального

апарата, згодились і лавки з Маріїнського парку для укріплення, все

по-серйозному.

Як тільки я влився в загін, здалося, що все якось хаотично рухається без

логіки і керування, та вже з часом роздивився, що це не так. Чергування

розписано по годинах, при зміні чергових на постах навіть є спроби вводити

елементи строєвої підготовки. Дим, тепло від бочки, на землю лягає лапатий

сніг, вітер розганяє його з бруківки і залишає тільки на голій землі. А у

нас дискусії, згадки, аналогії з 2004 роком, жодної пустої балачки, все

тільки про ці події , а ще постійно звучить  бажання стояти до кінця…Це

уже не «лекторат»,  це громадяни, яким не байдужа доля держави, вибачайте

за пафос, але я відчував саме так.

Двадцять годин на ногах, сніг, мороз, вітер і уже втома. Вирішили з

земляком піти у КМДА і зробити спробу заснути, хоч пару годин, бо уже

04.00. У приміщенні задушевно співає кобзар,  біля нього багато слухачів,

і це у такий час! Послухали одну пісню і лягли…О 07.00 нас підняли для

підсилення ще одного дальнього блок-посту, сніг не припинився, а став

падати ще інтенсивніше.  Кияни мимо нас пішли на роботу, а ми  укріпили

пости бетонними конструкціями. З нами були постійно три депутати Верховної

Ради. Було всього…  Наслухалися від російськомовних киян відвертих образ з

побажаннями блокувати ті міста, звідкіля ми приїхали  в столицю, але

більше було слів підтримки і побажань дійти до переможного кінця заради

себе і них. А ще виносили чай, бутерброди і навіть запропонували гарячий

суп.

Все має свій початок і кінець, що б та душа мені не говорила, а треба

їхати додому. Метро – автовокзал, маршрутка і ось я дома. А земляк

залишився в Києві. Сказав, що він тут потрібний, нехай Бог допомагає йому

і нам усім!