Поважна осінь. Пізня, сива, Журбу сезонну принесла. В дощах заснула і застигла – Ні слів, ні рими, ні тепла… І тільки барви монітору, Фарбують в інший колір світ. Три слова лист, а настрій вгору, Початок як завжди – «Привіт!»
У двадцять першому столітті В полон на чари не живі. Із павутиння сплела сіті- Нічній, зажуреній сові. Немов хлопчак - до монітора, Боюся –«Так», боюся – «Ні» Уява щось малює хвора По віртуальній царині. Тріпоче вітер мріям гриви, Що ніби коні скачуть в даль. Реальні думи зажурили... Лікує душу віртуал. 26.01.2012 р.
"Реальні думи зажурили...Лікує душу віртуал". Це псевдоліки, відступ від вирішення проблем. Для одних - це відволікаючий маневр, для інших - розвага, а для когось може й натхнення... 62614791.html][/url]
Згодна, Олексію! Ми від реального хочемо врятуватися у віртуальному. А от як кому це вдається...то вже інша справа. Головне, щоб з-за монітору ми не відчули підлості і образ, нещирості і розчарувань.Я, наприклад, дякуючи Нету спілкуюсь з друзями, з якими втратила зв"язок більше 20р. тому, це щире спілкування. І віртуальне спілкування визначає міра.
ДУЖЕ ГАРНО ПЕРЕДАЛИ ВІДЧУТТЯ ОЧІКУВАННЯ, СПОКОЮ, ЛІКІВ ДЛЯ ДУШІ,; ВТОМИЛИСЯ МИ ВІД РЕАЛЬНОСТІ ЖОРСТКОЇ. ВЛАДНОЇ...ХОЧЕТЬСЯ ЗАТИШКУ НАВІТЬ ВІРТУАЛЬНОГО. ПДТРИМУЮ. ДО ЗУСТРІЧІ
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
[/url]
