Чи вірус страху, чи зневіри,
Байдужості в людських серцях?..
І хат, що скраю - теж без міри,
А воля предків, наче птах…
Літає вороном у небі
І ластівкою – до землі…
Якби ми знали, що нам треба…
То вилізли б уже з петлі,
Самі собі, що накидаєм,
Аби був хліб…і без війни…
Тепер вже маємо, що маєм,
А очі вниз сумні сумні…
27.10.12

Дякую Тамаро, гарний комент. Він як продовження теми, до речі, завтра новий виток, знову по навибирають, а потім будуть журитися, що не тих...

До твого, Олексію, твору, і вашого, Тамаро, коменту насмілюсь додати співзвучні рядки мого товариша-земляка Володимира Назаренка:

* * *
Хай помрем від хвороб і від голоду,
Хай над нами жалоба дзвенить.
Всі помрем як один, бо, бач, горді ми,
Всі помрем, не було б лиш війни.

Бо війна - то жахливо ущербно,
Скільки жертв, а розрухи, а сліз…
Щоб її не було краще вмерти,
Буде мир. Хоч без нас, зате скрізь.

Ми в кайдани всі – тільки комуною,
(Одностайності заздріть, пани!),
Залишайтеся жити ро-зум-ники!–
Ми ж помрем – не було б лиш війни.

І сестер, матерів, дочок-підлітків
Хай збезчестять злодюги-пани,
З батьківщини залишать лиш смітники,
Обікрадену вже хижо висміють…
То дарма все, якби без війни…

Отож, головне - без війни...

Сильно, Олексію!!!!!!!! Коментарі Тамари і скіфа

Наболіле!

даа...заставляє задуматись...та й є над чим...дякую,Олексію, за "поживу для роздумів"...

Дякую, це моє особисте бачення ситуації, на істину не претендую.

Актуальна проблема піднята!

Анатолію, дякую! Так непроста тема.

Так цей вірш співзвучний нинішньому "мєропріятию" - виборам... "Нас раз-по-раз ведуть на страту" - цей "раз по раз" завжди буває у день виборів.

Ларисо, дякую! Особливо коли вибори майже без вибору...

Я вже й "мєроприятієм" не називаю, це не вибори, а ШОУ, чим би люди не бавилися, аби видимість демократії була - національна українська забава "ВиборА"

Є такий ген страху, вірно ти кажеш, Олексію, але я якось кинувся на лісників, що вирубували цінний ліс із криком "убивці природи", забувши за страх, із голими руками, то вони злякалися, і через пару днів пішли і перестали рубати. Потім, правда, прийшли інші, з охороною, і таки дорубують, гади. Тут уже треба гуртом воювати. Та ще й систематично. Дуже правильна установка: "Верніться Гонта й Кармелюк". Треба вичавлювати із себе раба. Я дивлюся по доньці своїй, що її покоління не боїться, воює і гуртом воює за правду і волю. Так що підростають нові Кармелюки й Гонти.)))

Дай Бог, Ярославе, може хоч молоде покоління розгубило той вірус страху. Мені бабуся розповідала все...І про дідуся розстріляного у 1939, і про голод, жаль, що тоді якось не акцентував на цьому увагу, зараз тільки зрозумів свою помилку, треба було розпитувати і розпитувати...

Льоша, скажи, чому у людини бувають такі "затишшя" - коли нічого особливо не хочеться, коли не ходиш на літературні сайти, але все ж очікуєш, що ось-ось, ось будеш активним, ось сам себе, нарешті, проявиш... І все на тому. Це я про себе.

Ларисо, знаю!Ця хвороба часто "косить" наші ряди.Я, також не виключення, але сайт лікує...Почитаю інших, а там дивися щось і нашкрябаю.

Буває, Ларисо і часто. А на це є багато причин...Людина завжди думає, що щось краще у неї буде попереду. Повторюсь, але була в мене отака думка:

Ми сподіваємось, що будемо ще жить,
Все ждемо вихідних, або відпустки влітку,
У святки можемо тихенько ворожить,
З клубка свого життя крутить тоненьку нитку.

Ріка життя несе через глибини вбрід,
Спускаємось униз чи сходимо угору.
На жаль цей шлях не можна повернуть в обхід,
Сприймай як аксіому дійсність цю сувору.


Хіба то краще, як життя ні в сих, ні в тих,
Його не потім, а тепер любити треба.
Життєва істина простіша із простих –
Іде для щастя зараз час, бо є потреба.

Іноді просто треба пересилити себе, подолати "той" момент, дивись і настрій поганий уже позаду.
А активність нашого сайту залежить тільки від нас самих!!!

Ларисо, то все гормони винні)))

Тая, мені здається гормони на інше впливають...

А до чого тут гормони? Чи поганий настрій, як пише Тамара в своєму коменті? Просто, кажу, вірші не пишуться, але це не повязано з поганим настроєм чи самопочуттям. Просто нових ідей нема, от і все.

Захотілось ще раз прочитати і,на жаль, пересвідчитися в правоті кожного слова... Відваги нашим генам!!!!!!

Дякую, я його довго виношував, початок вірша є у збірці, а потім захотілося повернутися до цієї теми і дописати...

Колись написала у прозовому творі під назвою "Благими намірами":

"А страх таки липкий. Люди навчились виводити плями з одягу, навчились керувати складною технікою, відвідали космос, морські глибини, пророкують долю за зодіакальми сузір'ями, передбачають погоду, зв'язуються одне з одним за допомогою чудо-технологій через супутник, упевнено крокують назустріч новим відкриттям... Лише з собою нічого зробити не можуть. Маски, прикріплені до колись живих облич клейким надійним страхом, не міняються протягом тисячоліть. Ніхто не наважується носити власне обличчя. Хіба лише в моменти потужного душевного потрясіння, та ще коли постають перед тишею, спричиненою відсутністю таких самих паяців. Та навіть у такі моменти далеко не кожен здатен визнати, що ті різноманітні ролі, які він чи вона старанно розігрує щодня, є лише ролями, мавпуванням, блазнюванням, неправдою. А життя минає..."

не зовсім у тему, але суть не втрачена -

Смиренно пройшов, оглянуся назад,
Устави побачив затерті.
Заручник обставин, умовностей раб,
я ніби не жив на планеті.

Окови порву! Тільки пізно уже…
На інший виток нема сили.
Здається прожив не своє, а чуже,
Виконував догми застиглі.

Так чи інакше, але усі приведені теми в"яже поміж собою міцний джгут страху... Того почуття, що отруюює і відбирає життя...

Отож,страхи...Завжди повинно все бути в міру, страх нормальна захисна функція, але він інколи домінує над здоровий глуздом,на жаль.

Таки розгубилися героїчні гени в нашого народу...Бракує самоповаги,гідності і патріотизму.Народ паралізований страхом.Наболілий вірш,промовистий.

Дякую, ми на одній хвилі і розуміємо про що йде мова, особливо в світлі останніх подій це чітко видно.

...А я всіх тих згадала,хто колись
За Україну кров"ю помоливсь...
                            (рядки з мого  раннього вірша)

Світлано, складна тема, багато різних думок, дякую за коментар!