Немилосердна ера, ера злоби і гніву.
Болі у грудях, давлять тонни бетонних плит.
Трачу на вітер сили, майже немає віри,
Душу розколе навпіл те, що тепер болить.
Промінь надії гасне, темінь густа в тунелі,
Ноги мої відчули холод підземних вод.
Руки тягну у протяг, де ті до світла двері?
Швидко росте напруга в тисячі тисяч вольт.
Битий іду по лезах шляхом усіх гонимих,
Сам у собі блукаю, згасли мої вогні.
Бранець емоцій диких, фарби згущаю в римах,
Світ не такий паскудний, будуть ще кращі дні…
06.02.11.
Сліпо бредем, не видно світла в кінці тунелю, страх, байдужість, зневіра - наш триголовий змій, З століття в століття тягнем пісню сумну "Ой Хмелю!...", А кровососи жирують на цвинтарі наших мрій...
Довго я чекаю свого часу, а він не йде... Я в усіма, Але мене нема Ніде... У натовпі я перший, П ю його любов, Але вночі самотність Вмпиває мою кров... -
Писала я колись текст для готик-групи, яка так і не "состоялася"
А щодо ери, то мені здається, таке завжди робилося... у всі часи... і справді повезло тим людям, яким вдається з оптимізмом на це все дивитися і бачити світло в темряві
"Бранець емоцій диких...", ні "Бранець самоти" краще!
Наталія Баклай
У хаосі проблем і суєти, На перехрестях праведних і грішних Ми розгубили зерна доброти, Зів"яли духом, наче лист торішній. В очах фіранки, зіткані з журби, Від світу заслонилися байдуже. Зачерствіли уста до німоти У лабіринтах фальші та наруги. А в серці біль. Оголені дроти Знекровлені корчують нерви. Добро і зло - бурхливі дві ріки, А в них життя - з народження до смерті.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
