Гойдаються тіні п'яні. Химери мої нічні. Уява веде за грані, Розбавлена на вині. Недійсне усе, туманне, А душу шкребе до ран. Реальне повільно тане, З оманою сам-на-сам. За стінами плаче птиця, У темряву кличе знов. Розлите вино іскриться, Червоне, неначе кров. На скатерті скло бокалу, Розбився, упав на стіл. Все валиться з рук, пускаю, Утримати не зумів. Картинами вкрита стеля, Йдуть образи в стилі НЮ. Неначе міраж пустелі, Кімнату накрив усю. Турбують уяву дику Ілюзії, ніби сни. Ніхто не почує крику - Пощади і не проси… 2013
Не знає розум пощади, Думки, наче лютий кат, Не навчені забувати, В минуле тягнуть назад. Мости прокладають знову, В пустелі забутих днів, Видавлюють з горла слово, Із серця надії спів. Та тільки старання марні, На згарищах чорне все, Лиш диму гіркого хмари, В обличчя з піском несе. Не знайде серце розради, Думки найлютіший кат, Примушують все згадати, Щоб серце не рвалось назад
А мені цей вірш нагадав мій власний - "Демони безуму", раніше тут друкований. Певно, з кожним щось таке трапляється... Чи це повний місяць так впливає на нас, друже?!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Ага, ще все попереду...
