Хай не звучить Ваша відмова. Я, Вас запрошую на бал. Панянка мила чи сеньйора Там дух минулого повстав. В нім реверанси й довгі сукні, Вік романтичний, золотий. В сучаснім світі недоступні - мазурки, вальси і кадриль.
У чергу стануть: графи, лорди - Уклін низький, запросять дам. У перших звуках нот, акордів І я вклонюсь в проханні сам. Минуле згадками воскресло - Взяло в полон, турбує нас. Кадриль, мазурку – грай маестро! Ще й Віденський заграєш вальс.
Ми ніби в іншій іпостасі І хтось веде нечесну гру. Чужинці у сучаснім часі, І ти і я – не там живу… 06.02.09.
Мені також іноді доводиться чути: "Ти живеш десь в іншому світі, просторі і часі..." Навіть не знаю, чи сприймати це як комплімент, чи ні... От такий і твій вірш, Олексію. Із іншого простору, часу і світу...
А я тебе чудово розумію, Олексію і поділяю всі пориви душевні. Може тому, що сам рак і романтик. Хай тимчасово ми в меншості, але ще будуть гарні часи, певен. А і тепер їх творимо самі для себе - отут на "Натхненні". І це тільки здається насправді, що ми - не там живемо. Там, бо хтось же повинен ошляхетнювати цей світ! Кажуть, в Америці є цілі міста, де люди живуть, як у ХУІІІ чи ХІХ сторіччях. Їздять брички по вулицях, старовинні будівлі з баштами і всі люди вдягненні в одяги, відповідні тій епосі! Так що ми не самотні!))))
Я радий, що є розуміння і підтримка Ярослае. І може наступить час, і не тільки Раки розумітимуть нас, а представники і інших сузір'їв будуть нас сприймати, і будуть долучатися до нашого здорового романтизму.
Скажу що багатьом потрібно було б повчитися, танців, реверансів, а ще більше уваги до жінок та культури спілкування у відповідному оточенні. Вірш вартий кавалера-лицаря. Сподобалось.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
