Вчора подруга моя каже по-секрету: "Люба, не дзвони мені понадвечір. Себто буду, - мовить,- не одна - щастить у реалі. Завтра наберу сама - розповім деталі."
До обіду я терплю. Будить недоречно. Дзвонить, правда, подруга і радо щебече. В голосі її бадьорім - нотки грайливі. Як же мало, в решті треба, і жінка щаслива!
Каже мені: "В ранці-рано до церкви ходила..." "Що? - я їй відповідаю, - уже замолила?" "Та яке?! - усе щебече, - добре і без того" Каже: " Свічку встановила - дякувала Богу!"
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
І так буває...
