Недопите моє глясе.
В шибку стукає ніч і злива.
Я тобі дозволяю все.
Молода ти моя, красива.
Нагромадила купу слів -
І у двері пішла відразу...
Я прощати завжди умів -
У собі не ношу образи.
Навздогнавши твій силует
У дощі - притулився станом.
Ну, а потім ми - тет-а-тет,
Ніби вперше чи у востаннє.
Поскидали плащі на стіл.
Заважає білизна в ліжку.
Буде шал, буде танець тіл
І по спині нова доріжка…
Я прощаю тобі усе:
(Ще орел, але в сивім пір’ї)
Недопиту в кафе глясе,
Нігтів слід по душі і шкірі…
17.02.12. Олексій Тичко
Недопите моє глясе.
Недоїдений бутербродик.
Я тобі дозволяю все -
на. Доїж. Поклади у ротик.
Нагромадила купу слів?
Двері грюкнули – от зараза!
Я спиняти завжди умів.
Не втекла ти іще ні разу.
Наздогнав бутерброд тебе,
маслом вляпався у сідниці.
Знав давно, що тебе гребе
Та, щоб так… Та тихіше, кицю…
Я прощаю тобі усе,
бо орел!
Ти сама, мов квочка!
Я ще там недопив глясе,
можеш сьорбнути. Трохи. Хочеш?
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
Чудово! Дякую за позитивний настрій! Гарно обіграли вірш Олексія, дотепно! 
