Я люблю тебе влітку і взимку, Восени я люблю й навесні... За любов за таку клята жінка Вже обскубла весь чуб на мені. І тепер я з обскубленим чубом Ще любові урву хоч деньок... Ти вважай, ти вважай мене дубом, Я ж насправді трухлявий пеньок.
Закохалась у тебе... Банально? Ні, насправді, але віртуально! Називала тебе "моїм любим", І являвся ти красенем-дубом, Мов святий, мав лавровий вінок. Та дружина твоя, як узнала, В борщ лаврові листи обірвала, Твоє фото мені відіслала Може ти ще й не зовсім трухлявий, Але все ж таки справжній пеньок.
Насмішив?.. А той сміх крізь ридання... До ворожки дорогу знайшов... Бо не жарт віртуальне кохання, Бо така віртуальна любов. На дівочі прийду посиденьки, Може, це допоможе збагнуть - На пеньку чом ростуть лиш опеньки, Квіти ж в іншому місці цвітуть.
Я сльози витер, бачиш, моя мила, Одним лиш словом ти мене зігріла. А відстань... Та хіба вона нас спинить? Нащо ж тоді всесвітня павутина? На пні старому залишивши втому, Мерщій в Інет, коли прийдеш додому, На монітор - віршований вертеп... ...На чужині згадай південний степ.
Мій павучок, всесвітня павутина Тебе заплутала. Чия в цьому вина? Я ж на пеньку всю нічку просиділа, Замерзла і напилася вина, Щоб розігрітись. В мареві нічному Почав ввижатися південний степ Із горя поплелася я додому, До монітора, щоб включити веб. Для мене був ти дубом і пеньком, Тепер став віртуальним Павуком...
В твоїх очах тепер я став триликим, Примариться ж..., що я ще й сатана, Вночі хропу, кричу совиним криком... Ти, середенько, не пий більше вина. Прощай! Не напишу вже, позаяк, Списався весь... Здаюся... Тв. Степняк. P. S. Пробач, якщо образив ненароком, Здоров"я!!! Щастя!!! Віршів!!! З НОВИМ РОКОМ!!!
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
