Буває ж таке відлуння!..
Надвечір утихла злива.
Крихітну ромашку-манюню
Гойдали земні вітрила.

Вона засинала впо́спіль,
Дрібні пелюстки до купки.
Неначе осіння просинь,
Якої не осягнути...

А трави, неначе ковдра,
Тулились, то випинались,
Неначе вода до чо́вна
У гавані на прича́лі.

Упали за ріг стожа́ри
Затихло, замовкло, загасло...
Закутались в небі хмари,
Лиш місяць нашіптував казку.