Щоб всім була багата хата,
Дід посадив ще ясенята.
Хтось говорив давно в селі,
Що п'ють вологу із землі.
То ж, поряд хати ясен-сад
Співав пісні для всіх малят.
І був на щастя й користь всім:
Фіалко-ясеновий дім.
Широке листя, цвіт зелений,
Крислате гілля рвалось в небо.
А стовбури, немов овали
Всіх перехожих дивували.
Ген за паркан і до дороги
Квіток, неначе синє море.
Вечірня сходила зОрина,
Духмяно пахло з ясенини.
Росли і діти, - шість всього,
Всім було затишно й тепло.
Трійко хлоп'ят, як соколят,
Троє голубочок дівчат.
Яка ж була щаслива хата
Добром і радістю багата.
А на берізоньці щодня
Зозуля лІчила літа.
Давно було. Ох, як давно,
Вже стільки весен відцвіло.
З літами ясени змужніли,
Діти по світу розлетілись.
І став такий тужливий дім,
Дід із роками посивів.
А потім пташкою душа
Здійнялась в вись, - у небеса.
Не довгий вік лишився й їй, -
Голубці-бабці дорогій.
В очах купалось небо синє,
Був смуток трепетно-осінній.
А серце в неї добре й чисте,
Хоча життя було тернисте...
Осиротіли ясенята,
Самотня стала біла хата.
Хтось із чужих людей сказав:
Чи то на жарт, чи то збрехав,
Що винен всьому ясен-сад,
Тому й розбіглись по світах.
Заплакав ясеновий дім,
Що вся причина була в нім.
Довго із вітром гомонів.
Та, виправдатись... не зумів,
Переконати, що доброта
Жила в зелених ясенах.
Тому, згодились на дрова,
Щоб зігрівати людські серця.
* * *
Мій батько згадував обістя.
Кусочок раю того місця.
На добру згадку де він жив,
Три ясенята посадив.
Фіалки в рідному саду
І ще, малини напрочуд.
Пахла смородина густа, -
Яка блаженна смакота!
Давно було. Мала була.
В мить дощ пішов, гула гроза.
Та буря ясена зломила,
Мабуть прийшла злощасна днина.
Хтось батькові тоді сказав, -
Щоб він ті ясени зрубав.
І посадив для всіх грушки,
Черешні, яблука, сливки...
То ж, серце стукало у грудях,
Немов з жалю, немов з осуди.
Бо, як насправді їх забути?
Вони для нього - живі люди!
Вбачав у них своє дитинство.
Як босоніж ганяв по листу.
Згадалась в купі вся сім'я
І біла хата, мов весна.
Він ще задумався на мить.
Душа тривожиться, щемить...
Проте, там тінь, плодів нема,
- Я посаджу, щось до пуття.
І посадив. Прегарний сад
Шумить на зустрічних вітрах.
Ростуть дерева і кущі,
Втішають птахи і джемі.
Не стало ясенів... Та я
Все згадую, - яка краса!
Чи винне дерево о те,
Яке для всіх було святе?!
Закучерявлені листочки,
Немов небесні ангелочки.
На ясенових верховіттях
Ранкове ясне сонце світить.
Я так, ті деревця любила.
Що біль стискав, - душа тужила.
Та й вітер сумно завивав:
Хто ж це про них таке сказав?...
Ой, Галино, а я вже знайшла на Клубі ваші "Ясенята". Близка ця тема і мені. Мабуть, це дерева нашого дитинства. Я, коли через 20 літ приїхала до свого села, то теж побачила, що ясенів край дороги уже нема. "І інші квіти, як були у мами, Десь ділись край дороги ясени" - у першому варіанті вірша "Моє село". Дякую! Ясен - дороге мені дерево. Дерево мого дитинства.
Ох, Тамарочко, ви справжній детектив , мене відшукали.... Дякую, за вашу наполегливість і доброту до мене. Я завжди радію, коли з'являються на моїй стежині справжні хороші друзі. Дякую, люба... Коли вперше я прочитала батькові цей вірш про його ясенята... Він не сподівався такого почути і заплакав. Я люблю його, він зараз старенький і хворий. А у вас також такі милі ясенята з спогадів дитинства про село. Яка схожість :)
Це правдива історія про мого батька. Думаю, він цього вартий. У спогадах залишилась біла старенька хата коли я білі шкарпетки замурзала у голубу синьку. Колись підвід білили в темноголубий колір.Бабусині слова: А де ж, ти ходила? А мені так хотілося все встигнути: дерева оглянути, фіалки понюхати, малини нарвати, людей побачити з-за паркана...Немає вже нічого з минулого. Інші купили те місце, а діти розбіглись по світах.
Я не майстер втішати, та коли ти його відкрив, було дуже цікаво. Сам не ходжу на поетичні сайти, "Анумо..." давно забув. Вийшла збірка власної поезії, та вона стоїть запакована. Це тільки для себе.... Дуже люблю живе спілкування але збиратися з поетами поки зась. тож таке...
, мене відшукали.... Дякую, за вашу наполегливість і доброту до мене. Я завжди радію, коли з'являються на моїй стежині справжні хороші друзі. Дякую, люба... 
:)
