Я синьо-жовту стрічку бережу
Тулю до серця, ніжно пригортаю,
Немов молитву щиру і святу
Любов'ю кожне слово зігріваю,
Як ту дитину. Рідну, дорогу...
У ній мої надії, сподівання.
Дивлюсь, немов у далеч степову,
Де грає в небі райдуга кохання.
Два кольори в душі переплились,
Як перевесла спілої пшениці.
За стрічку цю, я знаю, що колись
Життя поклали. А тепер в столиці
Такі настали зболені часи,
Що навіть серце з туги завмирає.
І вириває із душі: - Борись!
Хай ворог дух козацький знає.
Тріпоче вітер прапор віковий
Звитяжний подвиг нашої Держави.
Тулю до себе колір голубий
І пригортаю колір золотавий.
| 
