За горизонтом, ген на схід, цвітуть гарячі маки, Шумлять поля у пшеницях і трави пахнуть злаком. Коли наллється в небі спів і сонце золотіє, Радіє стомлена земля і колос ваготіє. Пшеничний лан чекає жнив і пахне свіжим хлібом, Не раз ввижалося у снах, що називаю – рідним. Летять думки, мов ластівки і сниться Україна, Несіть мене туди вітри де пісня солов'їна. Ласкавим далям навмання, густим дощам назустріч, Леліють трепетні думки в любові невмерущій. Побігти в трави до колін, скупатись в срібних росах Поцілувать печаль квіток, зросити ноги босі. Не смію рідного забуть у помислах щоденних, Тебе оспівую в піснях - нескорену й стражденну. Своєї мови і людей, молитви, що в безсонні Лунала з болених грудей на емігранській «зоні». Тут тепла ніч. Та все ж миліш нема ночей, як вдома Не зрахувать безмеж зірок, що сяють видноколом. І навіть все отут не те і часто сниться хата, Чому ти, Боже, дав мені - дві долі, як у птаха. Летять роки на чужині. Уже й не зрахувати... В долонях часу на крилі своє життя віддати.