Все відібрали:  силу і любов.

          Нелюбе місто полонило й тіло,

          Що сонцю не радіє. Наче кров

          Моя давно на лід закрижаніла.

Я мовчу. Розгубила слова всі.

                     Тиха осінь мене полонила.

                     Я учора на листі у лісі

                     Цілий день до зорі ворожила.

  Хіба без мови Батьківщина буде?

   Хіба без пісні нація жива?

   На милий Боже! Схаменіться, люди,

    Бо Україна для усіх одна!

Під вуаллю притиснула руки.
«Ти сьогодні так зблідла чого?»
- Це тому, що печаллю до муки
Напоїла, мов трунком, його.

Одного дня, коли сонце ще не встигло розтопити весь сніг, на тротуарі одного міста, ну зовсім такого, як наше,крізь товщу асфальту пробилася золота кульбаба. Це було справжнє диво...

ЗА ВІКНОМ ПАДАВ ЛАПАТИЙ-ЛАПАТИЙ СНІГ. ДЕРЕВА СТОЯЛИ ПУХНАСТІ і, КОЛИ ПРИМРУЖИТИ ОЧІ, МОЖНА БУЛО ПОБАЧИТИ НА НИХ ДИВНІ КАЗКОВІ КВІТИ...

СОНЦЕ ПІДНЯЛОСЯ ВИСОКО І ЛАГІДНО ЗІГРІВАЛО ПОВІТРЯ НАПОВНЕНЕ ДУХОМ ХВОЙНОГО ЛІСУ, СВІЖОГО МОЛОКА І МОЛОДОЇ ЗВАРЕНОЇ З КРОПОМ БУЛЬБИ...

СЕЛО МАЙЖЕ ЦІЛИЙ ТИЖДЕНЬ ЖИЛО У ПЕРЕДЧУТТІ ЯКОЇСЬ ВСЕСВІТНЬОЇ ПОДІЇ. ГІРКИЙ П'ЯНИЦЯ ФЕДІР ХОДИВ ТВЕРЕЗИЙ З ПРОСВІТЛЕНИМ ОБЛИЧЧЯМ І НАГАДУВАВ ТАКОГО СОБІ ХЕРУВИМЧИКА, БО ДО ХЕРУВИМА ВІН НЕ ДОТЯГАВ...

Пів вулиці роз'ярених бабів гналося за Федором, який не дивлячись на свій доволі таки нетверезий стан, біг легко, наче породистий рисак по іподрому. Попереду усіх бабів летіла Федорова сусідка Дуська, з величезним дрином...

ВОНА СЮДИ ПРИХОДИЛА МАЙЖЕ ЩОДНЯ І СТОЯЛА БІЛЯ ВИСОКОЇ ЗАЛІЗНОЇ ОГОРОЖІ, ПИЛЬНО ПРИДИВЛЯЮЧИСЬ ДО МАЛЕЧІ, ЩО БАВИЛАСЬ ПІД ПИЛЬНИМ НАГЛЯДОМ ВИХОВАТЕЛІВ. КОЛИ ЇЇ ПОГЛЯД ЗНАХОДИВ МАЛЕНЬКУ ДІВЧИНКУ У ЧЕРВОНОМУ БЕРЕТИКУ, СЕРЦЕ РАПТОМ ТОСКНО СТИСКАЛОСЯ І СЛЬОЗИ МИМОВОЛІ НАПЛИВАЛИ НА ОЧІ.

... ЧИ ЗДОГАДАВСЯ ВІН, ЩО ТАКСІ, ЯКЕ ЗНИКЛО ЗА ПОВОРОТОМ, НАЗАВЖДИ УВОЗИЛО ЇХ МРІЇ, МОЛОДІСТЬ І ЛЮБОВ, ЗАЛИШИВШИ ЛИШЕ СПОГАДИ ПРО ДАВНІЙ КУРОРТНИЙ РОМАН?

 ВОНА ПРИЙШЛА ДО ТЯМИ ВІД ХОЛОДУ І БОЛЮ, ЯКИЙ ПРОНИЗУВАВ ЇЇ НАСКРІЗЬ...

...У СЕРЦІ ЇЇ БІЛЬШЕ НЕ БУЛО ЖАЛЮ ЗА МИНУЛИМ, ТІЛЬКИ ШКОДА БУЛО ЗАБУТОГО У ВАГОНІ НОВОГО РОМАНУ ДЕН БРАУНА!

... АХ, ЦЕЙ ОСІННІЙ ВАЛЬС ТИХО КРУЖЛЯЄ НАС І НАМ ДАРУЄ ЗНОВ НАШУ ЛЮБОВ...

 РОЗГУЛЯЛАСЬ ОСІНЬ ЗНОВУ, РОЗІЙШЛАСЯ НЕ НА ЖАРТ...

  Я  бачу осінь  у  вінку  із  квітів,

  У золотому  листопадному  дощі...