РОЗМОВА З БЛОКОМ АБО МІРАЖІ КОХАННЯ
(сон)
Сонце глянуло вниз ненароком,
Іронічно всміхнулось воно –
Ми сиділи в кав`ярні із
Блоком,
Розмовляли собі про жінок.
Трохи він спохмурнів на обличчі,
Ніби погляд вловив раптом чийсь –
- Ми, поети, все плачем за чимось,
За
химерами так женучись.
І глупство
це – завжди перед нами,
Ніби
дзеркало довге, криве,
Всім потрібна Прекрасная Дама,
Яка десь там за морем живе.
Ми
вклоняємось їй, як іконі,
Це –
Богиня, вселенська жона,
Все життя,
як причмелені ходим,
Поки нам
недосяжна вона.
- Ох, те
дзеркало наших ілюзій
І емоцій
розбурханий шал!
По нещастю,
я бачу, ми друзі,
Вип`єм, Сашо, за той ідеал,
Де на муз
поглядаємо знизу,
Вічний
щастя міраж наш – вони!
- І біжать по високих карнизах
Всі казки їх, усмішки і сни.
- Так, міраж, а реальність – як шило,
Пробиває тебе, як вогонь.
Бо Рубцова – жона задушила –
Поетеса – і муза його.
Пушкін вмер за жону по дуелі,
Бальмонт з третього поверху впав…
- Щось думки наші, Слав, невеселі,
Раптом Блок мені стиха сказав, -
Так, буває, «танцюєм» на лезі,
Бо ж кохання – добро це – чи зло?!
Чи б творились шедеври поезій,
Якби цих міражів не було?!
Серпень
(Крим) – 3.11.7520 (Конча Озерна під Києвом).
|