ОДА   НІЖКАМ У КАПРОНАХ

 

Ах, ці ніжки жіночі в капронах!..

Це – Амура смертельні патрони,

І зухвало розхитують трони

Ці кохання солодкі колони.

 ЗИМОВІ ПРИКРАСИ

 

Біжить нечутно в озері вода,

Немає бурунів стихійно-рвійних,

Природа нині, мов Сковорода -

Умиротворена, замислена й спокійна.

 

НЕЖДАНИЙ ДЗВІНОК

Мов давня рана знов занила,

Не знав, що в серці вона є,
Ти так неждано подзвонила
І серце тьохнуло моє.

 

МОЛОДЕ ВИНО

(сповідь дикого птаха)

- Така у мене справді ти одна -
Видзвонюють льодини, мов червінці,
Я цілу зиму випив аж до дна,
А твого ще і не торкнувся вінця.

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
В шапках із “заячого” хутра
Стоять засніжені дуби
І відливають перламутром
Їх посивілі враз чуби.

ЗИМОВИЙ ПЕЙЗАЖ

Думок мережку солодко-гірких
Плете зима з-під білої вуалі,
І падає нечутно цукор-сніг,
Бадьорий сніг із присмаком печалі.

* * *

Замерзле озеро гуде,
В нім глухо тужаться глибини.
І лід зміцнілий де-не-де
Батіжно цвьохкає з льодини.

КОНТРАСТИ

Ліс, мов зачарований, завмер,
І зима удень – така пресвітла,
Із твоїх волось черпнула світла,
В біле одягнула світ химер.

ОЛЕКСАНДР ПУШКІН

ЗИМОВИЙ РАНОК

(переклад з російської)

Мороз і сонце – день чудесний,
Ще бачиш сни, красуне-весно,
Вже час, кохана, пробудись:
Одкрий зіниці ніжні, зоре,
Навстріч північній ти Аврорі
Зорею півночі явись.

ВЕНЕЦІАНСЬКА БАРКАРОЛА

Стихло все в палацах Дожів, мера,
На дзвіниці змовкло звичне «Бов!»
Нам венеціанський гондольєро
Пісню заспіває про любов.

* * *

Високий простір сірий – не увесь,
Там світле пасмо ласкою ясніє…
Наснилась ти, немов розквітла мрія,
Немов сліпуча усмішка небес.

ДВІ СТОРОНИ МЕДАЛІ

Кущі оті цей сніг образив –
Гілки зігнув щосили,
Й вони голки, мов дикобрази,
Йому у бік встромили.

ОЛЕКСАНДР ПУШКІН

* * *

Я мить чудову пам`ятаю,
Явилась ти, мов з небеси –
Як непорочний ангел* раю**,
Як геній чистої краси.

ДИВАК

Йому казали: та не йди у ліс,
Глянь - снігу скільки, вітер, змочиш ноги...
А він таки по кучугурах ліз,
Долаючи заметені дороги.