ХАЩУВАЛЬНИК
І
Запитають мене: ну і нащо,
Коли вітер гілля хилитав,
Я у темну водив тебе хащу,
Розгортаючи сутінь отав.
Певно хтось мені і не повірить,
Не для того ходили туди
Щоб зривати гріховні плоди
Під кущами, як дикі звірі.
Хай же скептик собі
відпочине –
Йшли послухать дубів ми старих,
Гайове шумовиння Тичини,
Де Малишкові снять явори.
Де ходив ще Гончар по алеї,
І шукав Загребельний там «Див»*,
Де «Побєдою» Гмиря своєю
Солов`їв
наслухать приїздив… ІІ
Там, де іволзі щиголь дуетом
Так підспівував, мов залицявсь,
Тихо йшли собі двоє поетів,
По святих для письменства місцях.
Осокір у гаю величавий,
Зачарований співом, затих…
Ти все знаєш про квіти і трави
І мені повідала про них.
Між дерев і кущів, очеретів
У зеленої гущі імлу
Ми пірнули, як в джунглі – мачете**
Допомогу б дали чималу.
В лісовій ми сторожці сиділи,
Скільки раз тобі звідти дзвонив…
Усміхалось нам озеро білим
Й золотавим, як відсвіт весни.
Трави пестили ніжністю очі,
Ти співала мені про дубки,
Що до купки схилялись охоче –
Залюбки, залюбки, залюбки.
Находившись у нетрях печальних,
Із «перчинкою» ще й на вустах,
Ти назвала мене: «Хащувальник»
Напівзморено й лагідно так.
…Ти далеко і з іншим. І нащо
Спогад в серці моєму цвіте?
Хоч наївно, та вірю – в тій хащі
Загубилось кохання святе.
*Диво – назва роману П.Загребельного.
**Мачете – широкий і довгий гострий ніж, яким у
Південній Америці проріджують хащі джунглів.
15-16.09. 7520 р. (Від Трипілля) (2012)
|