Моє
Я була на Майдані на Різдвяна свята – 6-7 січня. На вокзалі квитків у
плацкартний вагон не було, довелося брати купейні – в обидва кінці... Дорога
обійшлася в півтисячі, та це не спинило (благо кредитка була з собою). Їхала
одна, трохи збентежена попередньою відсутністю компанії. В Києві живе землячка,
чудова, добросердечна людина, яка чекала на мене і брала до себе на ночівлю.
Після вокзалу я поїхала одразу до неї: район неблизький, десь між Русанівкою і
Позняками...
На Майдан потрапила 6-го, опівдні. Спершу побачила барикади, потім
намети... Ось хлопці рубають дрова, відчутний запах диму... Я ще не
роззирнулася, була спиною до Майдану, бо вибралася з підземки на протилежний
від Майдану вихід. Раптом побачила Ялинку... найкращу в світі Ялинку!.. І
заплакала... Телефонувала додому, в сльозах повторюючи: «Все правда!..».
Йшла поміж людей і наметів, читала написи... Наметів багато, і стоять вони
тісно. Поміж них – охорона. Питаю, чи можна пройти, і чую доброзичливу відповідь: «Так, будь ласка!».
Мені підказали, де знаходиться намет «Дніпропетровськ». Скоро я знайшла
його - на 4-й лінії Хрещатика. Там розташувалися мої земляки. Намет стоїть зовсім
близько до Козацької Залоги, де несе вахту козачий загін самооборони. Це -
четверта сотня Війська Запорізького Низового з м.Січеслава (Дніпропетровська).
Вона охороняє барикади з боку Бесарабської площі.
З-поміж земляків зустріла добрих знайомих: бачилися на мистецьких акціях -
презентаціях книжок, літературних фестивалях, на святкуванні шевченківських
днів... Приємно було познайомитись і з новими друзями – мешканцями
Дніпропетровщини. Тут я знайшла близьких по духу людей.
6 січня йшов дощ, навіть намокли скельця моїх окулярів... Козаки позичили
землякам плащі, це полегшило пересування Майданом.
А ще в нашому наметі відбулася «поетична година»: я читала свої вірші,
дарувала друзям, на згадку, свої книжки...
Всі два дні відчувала тільки добро, на всьому Майдані - ніяких прирікань,
претензій чи чогось подібного. Всі дуже чемно одне до одного ставляться. Але
неприємно вразили дівчата, по-новорічному вдягнені в костюми казкових
персонажів. Спочатку вони охоче з вами фотографуються, а опісля повідомляють,
що їм за це... треба платити: вони-бо студенти... Витягаю деякі гроші: купюрою
не задоволені. Витягаю ще... Надалі на фотографування з подібними «мікі-маусами»
ми вже не погоджувалися, хоча вони й пропонували... Епізод другий: літня
дамочка, певно, киянка: під пахвою тримає котика, і - не просить, а просто
вимагає – подати йому... на харчування (?!). На нашу відмову прозвучала
несподівана фраза: «Шли бы лучше работать!». Одразу й не придумаєш, як
реагувати на таке хамство!..
Друзі показали мені Майдан. Звісно, ходили до ялинки; бачили Кия, Щека,
Хорива і сестру їхню Либідь, прикрашених прапорами... Ось працює пункт прийому
і видачі - під назвою «Теплі речі». Люди грають у напільні шахи... Є капличка –
такий же брезентовий намет, як і інші; біля неї, на асфальті – запалені свічі.
Поруч – лялькова панорама Різдвяного вертепу...
Найбільше вразили барикади, за якими є урядовий квартал, дорога на Банкову.
Вони найвищі з усіх барикад. Поруч табличка, яка, певно, нагадує, звідки
родом будівничі барикад: «Косів». Там
лежать захисні саморобні щити, які швидше нагадують двері з двома ручками.
Спитала дозволу сфотографуватися. Хлопці-охоронці дозволили і навчили, як
правильно тримати такий щит.
Хіба залишить кого байдужим імпровізована стіна, складена з багатьох-багатьох
дерев’яних дощечок! На кожній – назва населеного пункту, а то й окремого
прізвища учасника спротиву. Я теж залишила свою дощечку: «м.Підгороднє,
Дніпропетровська область, 2014». Поставила поруч з такою: «Осло, Норвегія».
Надвечір норвезька табличка кудись перемістилася, а над моєю з’явилася
іменна, й не менш цікава: «Микола
(прізвище), Борщагівка, Київ».
Надвечір познайомилися з новими друзями – киянами, які зробили нам пішу
екскурсію містом. Ходили на Михайлівську площу. Бачили ту страшну дорогу вверх:
саме нею бігли люди, які 11 грудня знайшли захист у стінах Михайлівського
собору...
Знайшлося багато бажаючих зайти до церкви на святкову різдвяну службу. Було
дивно, що 6 січня, близько восьмої вечора, всі навколишні собори стояли в тиші...
Натомість, відбулася служба Божа – прямо на сцені Майдану. Взяли слово
представники чотирьох релігійних конфесій. Були цікаві дорослі вертепи, гарно
колядували та співали діти, і «географія» юних співаків була така: Кіровоград,
Київ, Львів... Дуже сподобалося лазерне шоу. Окрім трьох головних
опозиціонерів, звісно ж, запам’яталися Руслана, ведучий Євромайдану Євген
Нищук, казкар Сашко Лірник... На Майдані роздавали смачну кутю та узвар, і
настрій був святковий!..
Ночувала я не в київській квартирі, а таки на Майдані. Бо коли прийшла пора
їхати в дальній район, до подруги, то на святковому Майдані все тільки
починалося! Як же можна було це прогавити?!
Наступного дня ми ходили в урядовий квартал, бачили міліцію (але не
беркут), які перекрили підхід до урядових установ... Ввечері 7 січня я одна,
без супроводу, походила Майданом. Натрапила на дійство, яке чомусь не
анонсувалося зі сцени. Приїхала вантажівка, з неї спустили на землю скульптурну
композицію. Це був арт-подарунок із Франції, під назвою «Україна відроджується».
На білому мармурі – кола по воді (для більшого ефекту їх залили справжньою
водою), і видно лице жінки, і здійняті до неба долоні... Встановлення
скульптури відбувалося під звуки народних пісень. У натовпі, який скупчився
навколо, особливо відчувалася єдність.
Підійшовши впритул, постоявши і подивившись, ти обов’язково поступаєшся місцем
сусідові (сусідці), що стоять за тобою... Тільки не забудь подати людині руку –
так легше видертись на парапет (звідти краще видно). А та людина – неодмінно! -
допоможе комусь іншому...
Лариса Омельченко.
|