Я так чекала на цю поїздку! Ще з червня – відколи моя подруга, поетеса Тамара Васильєва запросила мене до Кременчука. Саме там і саме тоді я подарувала друзям перші примірники своєї дитячої книжки «Казковий квітничок». Я привезла їх до Кременчука на презентацію  книг Тамари Васильєвої та Олексія Тичка. Примірники «Квітничка» передала керівникам двох лялькових театрів районного Будинку  дитячої творчості (БДТ). А керує цим цікавим закладом педагог і поетеса, світла, талановита людина - Тамара Марківна Васильєва.

Після літа юні актори з БДТ вже чекали на мене: за цей час вони встигли вивчити ролі в нових виставах. Тексти до вистав узяли з моєї збірки віршованих п’єс-казок «Казковий квітничок».

... Поїздка на Полтавщину почалася з... незнання розкладу руху автобусів. Я не встигла на рейс о 19-00 (діло було в четвер, після роботи). Наступний автобус «Дніпропетровськ - Київ – Прага» (через Кременчук) – аж о 21-00! Робити нічого, треба погоджуватися. Адже на завтра було заплановано аж дві творчі зустрічі, і це дійство розпочиналося вже зранку...

Цікаво: я їхала... в автобусі-«невидимці»: у кременчуцькій касі автовокзалу Тамарі відповіли, що такого рейсу вони не знають. Мовляв, його... не існує! Збентежена подруга телефонувала мені з уточненнями, а я, між тим, все твердила, що їду, і дійсно – на «празькому»... Хай там як, але я вдало «приземлилась» на славній кременчуцькій землі, і строго за графіком – опівночі. Тамара викликала чемне таксі, яке швидко домчало мене до її дев’ятиповерхівки.

... Ми сиділи з Тамарою та її мамою, Марією Іларіонівною, в затишній кухні, і говорили, говорили... Потім перемістились до комп’ютера, заглянули на «Натхнення»... Спати лягли о пів на п’яту ранку!

А на ранок були озброєні гарним настроєм, підтримані чудовою погодою, натхненні спогляданням осінніх квітів на кременчуцьких клумбах, та ще й фотографуванням біля них... Тісненький гамірний «ЛАЗик» зібрав по дорозі дружний колектив БДТ та його вихованців: усі мчали в село Вільна Терешківка, на засідання мистецької вітальні «Передзвони». І «почесний» гість, тобто я, поспішав разом з ними!

Вільнотерешківська школа зустріла нас усмішками доброзичливих господарів – учителів та учнів. 135 дітей навчається тут. Затишна, з цікавими панно на обох поверхах, із затишною їдальнею, з медіа проектором, з красивою ширмою для лялькових вистав... Ось такою вона мені запам’яталася, ця мила, талановита сільська школа! А директор у ній – Назаренко Любов Олександрівна. З поважної причини не довелося нам познайомитися,  поспілкуватися, та видно по всьому, що закладом керує небайдужа людина.

Виїзне засідання «Передзвонів» - цієї «родзиночки» будинку дитячої творчості, розпочалося о 9-00. Мені, як автору і як гостю, довірили запалити традиційну свічку... Їдальня була заповнена вщент – учнями початкових класів з Вільної Терешківки, а також представниками 14-ти шкільних і дошкільних закладів Кременчуцького району. Всі потрапили на прем’єру моєї п’єси (за народною казкою): ляльковий театр БДТ, що діє при  школі, показав виставу «Казка про Солом’яного бичка». Керівник театру – Неля Михайлівна Волочай. Вклоняюся роботі педагога і талантові юних акторів: вистава вдалася! Дивлюся нині на афішу, виготовлену дітьми, подаровану мені, і знову зринають у пам’яті точні інтонації голосів, вивірені рухи лялькових персонажів. Навіть мотузочка, за яку «вела» Бабуся улюбленого Бичка – й та здавалася справжньою!.. Велика Вам подяка, дорогі!

Наступну прем’єру показали актори старшої вікової категорії. Це – ляльковий театр з села Рокитного, вони приїхали разом з керівником Надією Миколаївною Дмитренко. П’єса «Наша книжечка охайна – вірна подруга дітей» зазвучала новими яскравими барвами: здавалося, що дивимось захопливий художній фільм! Постановник і актори  придумали оригінальний хід з головною героїнею – Книжкою. За моєю задумкою, вона поставала в двох іпостасях: і охайною, і брудною, порваною. Для цього треба було подерти якусь стару книжку. Рокитнянці не вчинили такої наруги, а просто намалювали сумне личко на аркуші, прикріпили до старої палітурки, і ось, укупі з влучними інтонаціями, вже чітко проглядається настрій зобидженої героїні!

Дві години пролетіли непомітно. Я встигла показати дві «моно-вистави» (грала сама всі ролі): для цього привезла з собою торбу м’яких іграшок – моїх вірних лялькових друзів. Це були нові мої п’єси - «Справжнісіньке... теля!» і «Мавпа-хуліганка».

Коротка перерва, і знову: працюємо!.. Наступні дві години присвячені учням старших класів: вірші про кохання, знайомство з моєю книжкою інтимної лірики «Стосунки», з колективними збірками «Натхнення», «Ірпінські поетичні зустрічі»... В пригоді стали уривки з передачі Дніпропетровського обласного ТБ «Мистецький майдан», поетичні відео-роботи Олексія Тичка (на мої вірші). Я прочитала присутнім своє оповідання «Нащадок». Не кидало дивне відчуття: читаю перед публікою вже вкотре, і кожного разу плАчу, ніби вперше... Відчувала, що заряджаю аудиторію своїм настроєм. Після «Нащадка» я емоційно виснажуюся так, що далі говорити просто немає сенсу... А потім був шквал привітань, злива подарунків (матеріальних і духовних!), автографів, усмішок, радості, квітів, фотографування, обміну позитивними емоціями! Дякую поетам з Кременчука Тамарі Васильєвій, Таїсії Цибульській та Іванові Паліївцю – за їхні вірші. Дяка Олені Вікторівні Беркелі, яка знайшла в розмаїтті інтернету мій вірш «Двадцять років по війні», познайомила з ним вихованців, і яким же було моє здивування, коли побачила свій вірш під одним з дитячих малюнків. Він висів на стіні, разом з іншими дитячими роботами – в кімнаті, де я перевзувалася. Нічого випадкового, справді, не буває!..

Дякую щиро всьому талановитому колективу Кременчуцького районного будинку дитячої творчості, їхньому керівникові Тамарі Марківні Васильєвій, всім, хто зібрався 11 жовтня 2013 року у Вільній Терешківці.

«Свято, яке завжди з тобою»: це про мене – на Кременчуцькій землі!

                                                                З повагою і любов’ю, Лариса Омельченко.