Згідна з Вами, Ларисо. Чи може людина написати про те, чого вона ніколи не відчувала, не пережила, чого не розуміє? Може. Але чи буде такий твір глибоким, правдивим, справжнім? Звісно ж, ні. Література мертва там, де вона містить фальш. Потужний вірш. Є, над чим замислитися.

Марійко, а, може, я протирічу сама собі? Хіба мало правдивих віршів у авторів, які перейнялися певною проблемою, їм зовсім не властивою, зате вони глибоко співпереживають іншим людям? Талановито пишуть про це, самі того в житті не маючи. Ось Володимир Висоцький - представники різних професій і різних веств вважали його за свого. Багато хто думав, що він сидів, бо не вірили, що людина може так проникливо розкрити непережиту тему... Але ж ми знаємо, що він був Поет, Актор, і це давало йому право бути на рівних з багатьма.

Поет, який ніколи не страждав... Все не так просто. Поет який виписався, нема нових вражень, а писати бажання є, бо уже без цього не може, як хвороба.А може дійсно хвороба?Термін графоман гарно підходить під цю категорію.Цікава тема, тут є над чим подумати усім.По великому рахунку життя поета (мені так здається) коротке, я маю на увазі не фізіологічний вік, а підйому відчуттів і нових вражень...Постарілих душею багато на різних сайтах( у нас нема). От вони акцентують увагу на свої бездоганні з точки зору техніки вірші, так, вони красиві , грамотні - але мертві і це відчувається з першого слова.А може я помиляюся...

Недавно, на літературній зустрічі, один із поетів повторив (не пам"ятаю ким сказані) слова (здється порада Льву Толстому) "Пиши те, що знаєш...".Враження є завжди, ми під їх впливом живемо. І знання людина черпає постійно (хто того хоче).А період творчого злету не може мати однакову силу, адже поет живий! І від цього залежить життя його ЛГ.
Щодо технік...Я тут пас. Але, на мій погляд, не техніка для читача є головним критерієм оцінки, а вкладена душа поета.

Тамаро, я вважаю, що всі люди мають право на самовираження, зокрема й через літературну творчість. Звичайно, хочеться, щоб було більше елементарної грамотності... Трохи не погоджуюся з тим, що для людей важлива не техніка, а наявність вкладеної у твір душі. Буває, людина пише так банально, безграмотно, сіро, але ж - хіба вона не вкладає у свій текст душу? Та ніхто не пише - холодно, всі - з гарячими почуттями! Отже, все важливо - і техніка, і душа.

Ларисо, дякую! Я не мала на увазі елементарної безграмотності, чи простенької рими.Та й душа, або її стан бувають різні...Я не проти професійності. У любій справі, як то кажуть "Швець повинен шити чоботи, а пекар - пекти хліб". Я тільки за вдосконалення!

Олексію, я абсолютно згодна з твоїми роздумами. Мабуть, у кожній професії треба вміти вчасно зупинитися. Та про це краще не роздумувати вголос, бо ще не відомо, як кожен з нас повівся б у такій ситуації... Адже коли людині пишеться - хай їй буде хоч і 90 років - на здоров'я! Може, комусь той вірш мертвий - а комусь живий і цікавий. Все ж індивідуально.Я знаю поетесу 1934 р.н., яка зізналася, що відтоді, як її покинули любовні хвилювання і пристрасті (ще 10 років тому точно писала!), вона більше віршів не пише, і вважає,що видушувать "про це" - не варто. Хай буде менше і в минулому - зате якісно і живо.

Я просто думаю у голос...Де істина, як правильно мені тяжко сказати.

але вірш відповідь тобі уже наготував, сьогодні підчистю і завтра поставлю...На злобу дня, якщо правильно, то у тему!

А я недавно зустрічалася з поетом, якому 72 роки, а почав писати декілька років тому, спонукали друзі з літературного об"єднання, знаючи, що він колись трішки "пописував" і, як результат - уже три збірки.

Забув прізвище закордонного автора прози, він почав писати після того як пішов з посади бухгалтера на пенсію.Дописався до Лауреата Нобелівської премії з літератури.Отак!

У творчості свій вік!

Творити Словом - це дар воістину від Бога. Страждущих і переживших на цьому світі немало. Але чи кожен з них може донести це людям?! Хтось може матерними словами мастак доносити свої враження! А Слово поета, письменника, художній образ...Дано не всім. Тому і ЛГ, як правило, дуже близький до поета, залежить від тих вражень, під якими знаходится творець Слова. Спасибі Вам, поети і поетки, за душу і гарне слово!

Дякую, Тамаро, за твої теплі, щирі, правдиві слова! Тільки ЛГ не завжди тотожний поетові, бо можна ж описати і дуже негативне, те, що є в суспільстві, а не в тобі самому.

А інші самі приходять і кажуть: "Напиши, Наталю"

Не завжди, Ларисо, згодна. Моя любима Наталія Баклай, що з Лубен, пише не з вигаданих історій, а з життєвих (оскільки працювала в РАГСі). Один чоловік навіть судився з нею, впізнавши в її творі свою життєву ситуацію.
Але щось таки є в творах поета схоже з ним самим...

З точки зору техніки, Ларисо, можна тобі закинути, що ти римуєш іменник з іменником, а дієслово з дієсловом. От тільки "хлебтав-вистав" рима за відносно новими (встановленими більше ста років тому правилами). Але ж зміст такий могутній, що на це геть не звернув би уваги, якби не прочитав попередніх коментарів. Відчувається, що ти, Ларисо, знаєш, про що ти пишеш, і пишеш правду, так, як воно повинно бути, бо
Поет без власних сильних почуттів –
Неначе самозванка-повитуха:
І цю позицію авторську цілком поділяєш, бо це - справжність і щирість - те, без чого поета нема. Крім того істини висловлені образно, прекрасна кінцівка - образ рушниці, що нудьгує на стіні - що таїть вибух пристрастей поета.
Олексію, ось тобі у цьому вірші і відповідь - і майже бездоганна форма, а головне - зміст - могутній, є чітка авторська позиція неповторно-образно висловлена. Має бути досконалим і те, і те. Всі ми маємо до чогось такого прагнути. Цей вірш - свого роду - еталон, як треба писати справжню поезію. Вітаю, Ларисо, це твоя творча удача.
Треба Ларису підвищити у званні, пане генерале і отамане, за цей вірш! Чи якось заохотити по-іншому. В бібіліотеку сайту "Натхнення" взяти, якщо така є. Така моя пропозиція. А Ви, адміни, думайте!

Ярославе, ну, як тут не погодитися з тобою: так, справді, іменники з імениками у римованій "дружбі" скачуть, та ще й оте "скуштує - нудьгує" приліпилося! Але писалося тоді під таким накалом, емоційно, що й не придивлялася толком, а треба було б!..
Дякую Вам, Метре, за похвалу, за добре слово, яке окрилює! Для мене найкраще заохочення - це рецензії, увага до вірша, до його наповнення. Коли будиться чиясь думка, коли люди пишуть коменти, а, отже, лишилися небайдужими - то це означає,що ця тема хвилює не тільки мене. Можливо, тама вірша не надто нова, не знаю... Але щось таки мені особисто муляло, коли "Фальш" виокремилась у ці рядки...