Казали старі люди, що був колись-то один Чоловік. Жив по Божих законах,
весь вік працював тяжко. А там і зістарівся, Дідом став, та Правди не
бачив. І от одного дня зібрав Дід у торбину, що мав, та й подався світом
Правду шукати.Ішов днями й ночами, стежками й дорогами, лісами й долинами. Сонце над головою припікає все дужче. Захотілося Діду пити. Аж губи пошерхли! Коли це бачить - хата стоїть, біля хати криниця, а біля криниці молодиця воду набирає. Підійшов Дід, вклонився:
- Здорова будь, жіночко! Дай старому води ковток, бо здалеку йду, спрага замучила!
Молодиця поглянула скоса, та й питає:
- А гроші в тебе, Діду, є?
- Ось, - витягує Дід три мідяки.
Розсміялася жінка старому в обличчя:
- Та хіба це гроші?! Не сміши моїх курей, Діду! Ходила тут одна, Правдою називалася, хотіла щоб воду за безцінь віддавала! Та де ж це таке бачено! - кричала молодиця, взявшись в боки, - Іди, Діду, звідси, поки цілий! Ходять тут різні!
- А як же тебе звати, жінко?
- А тобі навіщо? - насупилася.
- Подякувати, що дорогу до Правди підказала.
- Кривдою я зовуся.
Вклонився Дід Кривді, зітхнув, та й пішов далі. Ішов він, ішов, та й прийшов до якогось села. А якраз базарний день був. Коли це чує недалечко:" Пиріжки із капустою! Пиріжки із яблуками! Пиріжки із маком! Налітайте! Не минайте! Лише три мідяки за три пиріжки!". І так Дідові їсти схотілося, аж в очах потемніло! Підійшов, витягує три мідяки. Молодиця поглянула, та як розрегочеться!
- Що ти мені оце, стариганю, даєш?!
- Три мідяки, - каже Дід, - за пиріжки.
- Ой, Діду! Та то ж рекламний трюк такий! Щоб покупців привабити, а пиріжок десять мідяків коштує. Давай десять і бери пиріжок!
- Не маю я стільки, - зітхнув Дід.
- То йди звідси! Клієнтів не відбивай! Ходять тут різні! Ходила тут одна така, Правдою називалася, теж хотіла, щоб пиріжки і своїм і чужим по три мідяки продавала! Та де ж це таке бачено! Та я, з таким бізнесом, з торбою по світу піду!
- Як тебе звати, добра жінко? - запитав Дід.
- А тобі навіщо? - зиркнула з-під лоба молодиця.
- Подякувати, що дорогу до Правди підказала.
- Кривда мене звати.
Вклонився Дід Кривді, зітхнув, та й пішов далі. Вже й вечоріти почало. Дід ледве ноги переставляє. Коли це бачить, корчма стоїть. "Оце, - думає, - відпочину!" Підходить, аж де не взявся здоровань перед дверима:
- Куди це, діду, човпеш?!
- Так мені б відпочити, у мене і гроші є, ось - витягує три мідяки.
- Не треба мені твоїх грошей! Ти, Діду, фейсою не вийшов, у нас тут контроль. Естетика! Ходила тут одна, Правдою називалася, хотіла, щоб усіх пускав, а саме бліде, нещасне, прогнав я її. Тож і ти,Діду, йди своєю дорогою! Не заважай чесним людям відпочивати!
- Як же тебе звати, хлопче? - запитує Дід.
- А тобі навіщо? - подивився сердито.
- Подякувати, що дорогу до Правди підказав.
- Кривдою мене зовуть, - відповідає парубок.
Вклонився Дід Кривді, зітхнув, та й побрів далі. Дійшов до лісу, сів на камені, голову похилив:
- І сам пропаду, і Правди не знайду, а Кривди он скільки на світі!
Коли це хтось його торкнувся! Підняв Дід голову, а поряд дівча стоїть, посміхається.
- Дідусю, давай я тобі допоможу! Тут поряд джерело є, ось я тобі водички принесу! І окраєць хліба у мене залишився, то ще й повечеряємо!
Подав Дід кухлик із торби. Дівча швидко й повернулося. Повечеряли. Богу подякували.
Питає Дід:
- Як же тебе, звати, дитино?
- Віра, - відповіла дівчинка.
- Дякую тобі, Віро! Хоч ти й маленька, але велику силу маєш!
- Я виросту! - засміялася дівчинка, - Ось, візьми, Дідусю, оцю палицю, з нею тобі легше буде йти! А Правду ми обов'язково знайдемо! Ми ж їй так потрібні!
- Так, знайдемо! - посміхнувся Дід, взяв малу за руку і пішли вони удвох по світу.
Кажуть люди, що й досі той Дід із Вірою по світу ходить, Правду шукає...
