В старому-старому лісі, жив собі маленький Зайчик. Хатинки в нього не було, тому ночував він де прийдеться. Малий завжди лякався, і тремтів від страху, ввсесь час насторожено прислухався, чи не чатує часом на нього якийсь хижак. Найбільше Зайчик побоювався вовка, не раз від нього втікав. А так, як хатинки у Зайченяти не було, то він ніде не почувався безпечно.

     Одного дня, біг собі Зайчик по лісі, шукаючи де б на ніч заховатися. І раптом зустрівся ніс до носа із голодним Вовком.

     - Ага,- каже сірий, - ось і моя вечеря. Малий від страху, і несподіванки аж підстрибнув, і давай тікати, куди очі дивляться. Вовк за ним, та Зайчик маленький, швидко бігає, а Вовк великий та неповороткий, не легко йому догнати Зайця. Біжить Зайчик, біжить, бачить під ялинкою хатиночка стоїть, а у віконці світло горить. Малюк до хатинки, стукає у двері. А в тій хатинці жив Їжачок, котрий саме заварив чаю, хотів попити, коли чує, хтось стукає у двері. Відчинив, і бачить, на порозі переляканий Зайчик сидить, труситься, на всі боки озирається:

     - Пусти мене в хатку будь-ласка,- просить,- заховай, бо тут мені й кінець. Вовк женеться за мною, ось-ось упіймає.

     - Заходь скоріше, - відповів Їжачок, пропустив малого в хатку, зачинив двері на засув, та й каже: - сідай но до столу, будемо разом чай пити.

Тільки посідали, як хтось почав грюкати у двері. Зайчик зі страху, аж під ліжко заховався.

      - Ану відчиняй, гаркнув злющий Вовк, - знаю що Зайчисько тут.

      - Чого шумиш, спокою не даєш, нема тут нікого, - крикнув Їжачок, - іди собі геть, бо як вийду, покуштуєш моїх голочок, будеш тоді знати. Постояв сіроманець, постояв, подумав, голову почухав, пригадав, як одного разу вже мав справу з Їжаковими голками, та й пішов собі куди очі дивляться. А Їжак і каже:

      - Вилазь уже зі своєї схованки, нема вже Вовка. Зайчик вистромив носа з-під ліжка і промовив:

      - То ти Сіроманця зовсім не боїшся, навіть сам його налякав? Їжак усміхнувся:

      - Ходи вже пити чай, бо він зовсім охолов, розкажу, як усе було.

      - Якось весною, зустрічаю в лісі голодного Вовка, він до мене кинувся, хотів з"їсти, та я згорнувся клубочком, спробуй візьми, з"їж. Вовчисько і так, і сяк до мене, увесь поколовся, то так ні з чим, і залишився. Добре мої голки пам"ятає, з тих пір мене не чіпає.

      - Добре тобі, що ти голки маєш, а мені нема чим захищатися, мушу завжди тікати, ховатися. Спасибі тобі за те, що мене заховав, від Вовка врятував. Піду поки ще не темно, нічліг собі пошукаю.

      - А ти у мене жити залишайся, - каже гостинний господар. - Ось і зима вже на порозі, чого будеш мерзнути, хатинка в мене простора, затишна і тепла. Є де жити, та й удвох нам веселіше буде. Зрадів Зайчик, не знає, як і дякувати Їжачкові.

       Стали друзі разом жити, одне одному у всьому допомагати. Так непомітно й зима настала, випало багато білого, пухнастого снігу. Якось Їжачок каже Зайчикові:

      - Слухай друже, скоро вже Новий рік, треба нашу красуню ялиночку прикрасити, друзів на галявину запросити, свято у лісі створити.

      - Гарно ти придумав Їжачку, але як все це зробити? Я ніколи свят не святкував, нічого не знаю, не вмію.

      - Я все тобі підкажу, і допоможу, це зовсім не складно, - підморгнув Їжачок.

      Закипіла робота. Їжачок ліхтарики та прикраси на ялинці розвішує, Зайчик сніжинки з паперу кольорового вирізає, запрошення для друзів розмальовує і підписує, а тітонька сорока, лісова листоноша, розносить їх гостям-звірятам. Коли друзі з роботою впоралися, Зайчик запитав у Їжачка:

      - Як ти гадаєш друже, а Дід Мороз прийде до нас на свято?

      - Хто зна,- відказав Їжачок, - у нього стільки клопотів. Так багато діток чекають на нього у дитячих садочках, і школах. Він мусить стільки подарунків встигнути роздати, що я й не знаю, чи до нас зможе завітати. А чого ти про Діда Мороза питаєш?

      Зайчик аж почервонів від хвилювання, засоромився:

      - Знаєш Їжачку, я тобі не казав, але я тітонькою сорокою і йому запрошення на наше свято відіслав.

      - От ти молодець, добре придумав, - похвалив Зайчика Їжачок. - Гарне має бути у нас свято, а як ще й Дід Мороз завітає, то буде ще краще.

      Наступного дня, ближче вечора, на галявину стали прибувати гості, і всі з гостинцями. Стіл накривають, ялиночка вогниками сяє, то тут, то там, чути веселий сміх. Їжачок взяв мікрофон, і поважно промовив:

      - Увага, увага! Прошу всіх запрошених, сідати до столу, будемо частуватися. А після гостини у нас танці, співи, ігри та конкурси. Звірята радісно заплескали в долоньки, і веселою гомінкою юрбою повсідалися за стіл. А на столі: і горішки від Білочки, і пряники від Лисички, яблучка від Їжачка, солодкий мед від Ведмедика, цукерки від Борсучка. Всього й не перелічити. Малята частувалися, співали й танцювали, і тільки злий Вовк на все це свято поглядав здалеку, бо його й не запрошував ніхто. Дуже вже багатьох звірят він налякав, та образив. Раптом звірята почули:

      - Хо-хо-хо!!! Поміж дерев, та пухнастих ялинок, з"явилися сяючі вогнями, казкові сани Діда Мороза, запряжені святково вбраними оленями. А в санах й сам Дідусь з величезним мішком подарунків. Звірята від захоплення, і подиву, аж заклякли на місці, а Зайчик, так прямо й сів у кучугуру снігу. Вірив, і не вірив своїм очам.

       - А чи тут лісовий народ Новий рік святкує? - запитав Дідусь Мороз.

       - Тут, тут, - закричали радісні звірята. А найменша Мишка промовила:

       - Ходи до нас на свято дідусю.

       - Іду-іду, мене ж Зайчик запросив до вас. Їжачок задоволено поплескав Зайчика по плечі:

       - Оце в нас справжнє свято!

А дідусь тим часом, дістав свого мішка з подарунками, і поважно мовив:

       - До вас на свято, де так радості багато, я прийшов не з пустими руками, а з великим мішком з тугими боками. Де є різні дарунки й гостинці, навіть найменшій пташинці. Не гаймо часу даремно, розкажіть, чи поводились чемно?

       - Так, ми чемні були, - загукали звірята, - ми слухались завжди, і маму, і тата.

       - Ну коли так, підходіть по-одному, дарунок є кожному, й гайда до дому. Бо вже пізня святкова година, до столу сідає кожна родина.

        Звірята вишикувалися до Діда Мороза за подарунками, кожне віршика розказало, отримали подарунки, подякували. Тут і Вовк з-за ялинки вийшов, і до Діда Мороза:

        - А мені подарунок є?

       Дід Мороз уважно подивився на Вовка і питає:

       - А чи був ти Вовче чемним? Чи вартий подарунків?

       - Ой ні! - закричали звірята, - він нас усіх кривдив, і ображав, а Зайчика мало не з"їв. Не чемний!

       - Це правда? - суворо питає Дід Мороз у Вовка. Що мав сіроманець на те казати, похнюпив голову, соромно. А добрий дідусь каже:

        - Ось поводься цілий рік чемно, то й принесу я тобі наступного разу подарунок, а зараз, вибачай. Пішов собі Вовк без нічого, а Дід Мороз почав збиратися.

        - Залишся ще дідусю, - попросив Зайчик.

        - Ні мій хороший, не можу, з вами тут гарно, і весело, та мені час в дорогу. Багато ще діток, малят і звірят чекають на мене й мої подарунки. Прощавайте мої любі, поводьтеся добре, до наступного Нового року! Знову пролунало над лісом:

        - Хо-хо-хо!!! І сяючі вогнями сани здійнялися вгору, та й зникли за лісом. Звірята розбіглися по домівках задоволені, і щасливі, щоб разом з батьками відсвяткувати Новий рік. А Їжачок із Зайчиком довго ще дивилися на зоряне небо.

        - Добре, що ти його запросив, - мовив Їжачок, таке у нас новорічне свято гарне получилося, зі справжнім Дідом Морозом, подарунками.

        - Так, гарне свято, - погодився Зайчик, - я дуже мріяв його побачити.