В розпалі літо,спекою і пилом
Як в давнину курять шляхи курні
Дими ховаються за небосхилом
І захід сонця спалюють вогні.
І в куряві, диму я бачу стежку.
Якою йде худеньке хлопченя.
Т орбинка за плечем, картуз в мережку,
На плечах старий латаний пІджак.
ПостукотІв,постукотІв колІсьми потяг,
ЩоповІз тата в невІдому даль.
І щоб на чужинІ було хоч трІшечки солодше,
Купив син татовІ в дорогу рафинад.
В юниться стежка І гуркочуть громи,
Щось спалахнуло на далекІм рубежІ,
Тривожно заревла чиясь корова,
Що досІ мирно паслась на межІ.
І ось померкло, стало небо чорним.
Два темнІ,хижІ круки лІтаки
Женуть до лІсу птаха,що в знемозІ
Схилився на бІк,сяють лиш зІрки
ЧервонІ на крилах стомлених,
А на круках так хижо зблискують хрести.
ТрІпочуть язички яскраво-жовтІ.
СпІвають кулІ дику пІсню смертІ.
І зорІ загорІлися червонІ,
І вибух стався-чорний,розпростертий,
І тиша,котра стала враз лункою.
Було життя- І нІби й не було...
Лиш посІріло в далинІ село,
Свята земля зачервонІла кров ю.
Так УкраЇна стрІлася з вІйною.
|