Брудний асфальт і мокрі тротуари. Створила осінь решето з небес. В дощах настирних потускніли барви І грішний світ неначе тоне весь. Вояж у осінь, шляхом ностальгії В кінці маршруту чайник на столі. В очах навпроти сум і безнадія, Але не холод – щирі і не злі.
Нечастий гість, прийшов до світла вікон, Немов комарик до тепла свічі. Холоне у фаянсі чорний «Ліптон», і очі в очі, і рука в руці… Не треба слів, не будем говорити! У нашім літі сказано усе. Хай буде тиша, ми з тобою квити… Обох вітрами осені несе.
Як промінь сонця в цьому вірші - "сум і безнадія...– щирі і не злі..." "...і очі в очі, і рука в руці…Не треба слів, не будем говорити!" -цим сказано все... Твій почерк, Олексію. Твоя тема, так зачіпає і штовхає на роздуми... Спасибі!
Дякую! Вчора мій редактор книги подарував останню книгу мені.... свою.... я кожне вірш читала разів по 20, змістів повно в кожному рядку. Так от. кожен сонет прорізається на рядки і прочитується як завгодно, кожен рядок відповідає один одному римою, потім так само по змісту до всіх інших.... то титанічна праця.... але яйого читати треба підготовленим.... Я половину мушу із тлумачним словником читати.... Але кайф такий! То диво! дехто вже побачив зв'язок моєї плутаної подвійної чи й потрійної назви з редактором.... але то, радше, мій вибір редактора був обумовлений саме цими баченнями))) мені дуже близько!
Софіє, читала вступне слово до твоєї книги Василя Кузана. Він не тільки пише чудову поезію! Він зміг відчути чужу, зрозуміти, перенести через себе і дати такий огляд, прочитавши який ще більше хочеться якнайшвидше побачити твою книгу. Вітаю ще раз і ще раз мої найкращі вітання із влучною і оригінальною назвою. Така назва не може розчарувати!!!
Дякую, Любонько! Вчора саме цим питанням намагалась зайнятись, але часу не вистачило - мала зустрічі по роботі... Хочу презентувати в Києві і в Умані. Правда, не знаю, як то буде, але хочу)))