Я пальчики ніжні, маленькі долоні
Зігрію теплом нерозтрачених сил.
Січневі морози. Сезони холодні.
А цей, як ніколи, казав старожил.
Обставини різні, від нас незалежні.
Неправильний хід - і життя ставить шах.
Скриплять під ногами сніги перемерзлі.
Ми разом. Нам тісно в широких стежках.
Квартальні розлуки. Холодні вокзали.
В стосунках чимало дрібних катастроф.
Не вабить і запах гарячої кави,
лише б чимскоріше лишитись удвох.
Хай дивляться скоса і заздрять нам люди!
Ще декілька кроків. Останній ліхтар.
Зупинки на стежці. Обійми крізь шуби.
Цілунків солодкий і ніжний нектар...
23.01.10.
Дааа... цей вірш - про любов, про тяжіння одне до одного - навіть "крізь шуби"! ФІлософський вірш, драматичний - у невідворотності розлуки... але... не еротичний! А я думала, що в тебе такий є...
"Я пальчики ніжні, маленькі долоні Зігрію теплом нерозтрачених сил." "Обійми крізь шуби. Цілунків солодкий і ніжний нектар..." - Олексій ніжно і стримано передав емоціїї, щось недоговорив... "Хай дивляться скоса і заздрять нам люди!" Він без натуралізму!)))))
Не вабить і запах гарячої кави, - рядок зрозумілий, але якийсь порожній, а ще - я не люблю приблизних рим. Може, Олексію, тут варто внести зміну, сказати щось про те, що де і з ким би ви не БУВАЛИ, та завжди прагнули бути удвох. Подумай...
- Ти хочеш мене?Ну, скажи, ти хочеш мене? - До млості, коханий, до згуби я хочу, я хочу... - А ти не боїшся, що вранці усе промайне? - До ранку далеко, іще тільки прядиво ночі. - А що, коли ніч нам спряде одну нитку на двох? - Тоді хай вона нас тією вже ниткою зв”яже. - А що скажуть люди, і що скаже з неба нам Бог? - А люди не бачать, а Бог нам нічого не скаже. - А ти відчайдушна, а буде тобі за гріхи… - Коли воно буде…а гріх хай скидає сорочку… -…яка ти ще юна, богине, гріховнице ти… -…який ти красивий, мій світе, вербовий листочку. - Не будеш карати? Не будеш клясти все життя? -Я буду молитись за тебе щоночі віднині. - А що коли все-таки прийде колись каяття? - Не каються грішниці і не карають богині… - Так я ж полечу з твого вирію, в дім поспішу. - Та знову повернешся, бо перелітна ти птиця. - Чого ж тоді вії твої всі у краплі дощу? - Бо твій переліт мене б»є по обличчю…
Дякую! Вчора мій редактор книги подарував останню книгу мені.... свою.... я кожне вірш читала разів по 20, змістів повно в кожному рядку. Так от. кожен сонет прорізається на рядки і прочитується як завгодно, кожен рядок відповідає один одному римою, потім так само по змісту до всіх інших.... то титанічна праця.... але яйого читати треба підготовленим.... Я половину мушу із тлумачним словником читати.... Але кайф такий! То диво! дехто вже побачив зв'язок моєї плутаної подвійної чи й потрійної назви з редактором.... але то, радше, мій вибір редактора був обумовлений саме цими баченнями))) мені дуже близько!
Софіє, читала вступне слово до твоєї книги Василя Кузана. Він не тільки пише чудову поезію! Він зміг відчути чужу, зрозуміти, перенести через себе і дати такий огляд, прочитавши який ще більше хочеться якнайшвидше побачити твою книгу. Вітаю ще раз і ще раз мої найкращі вітання із влучною і оригінальною назвою. Така назва не може розчарувати!!!
Дякую, Любонько! Вчора саме цим питанням намагалась зайнятись, але часу не вистачило - мала зустрічі по роботі... Хочу презентувати в Києві і в Умані. Правда, не знаю, як то буде, але хочу)))