Життєва історія, мабуть у кожного щось подібне було, але який би настрій не був після зустрічі, які б думки не роїлися в голові - такі зустрічі залишають слід і надовго( по собі знаю)

Так, Льошо, слід залишається, але час не стоїть на місці, змінює нас. А то лише спогади дитячих нездійснених сподівань.

Не тільки нездійсненних сподівань... Іноді помилки зеленої юності не дають жити все життя.А коли в час зрілості получаєш цьому підтвердження..."Если б молодость знала..."
Тому, "прости..."- все, що можна сказати або почути.

Ой, Тамара зачепила таку тему....потаємну в куточках душі. Олексій правий, цей щем йде через все життя. Я недавно вірш згадала - з своєї юності і з журналу однойменного, якраз в тему))):
Зима студеная по волосам пройдется,
В них нити белые вплетет, зимой грозя.
Семья, как дерево большое разрастется,
А все же первую любовь забыть нельзя.
Забыть нельзя ее, хотя давно расстались,
Леса курчавились, кричали журавли.
Соседи видевшие нас вдвоем шептались
Недолго. Новости другие подросли.
А мне не вытащить вовек того осколка,
Уж сколько лет прошло, сменилось сколько зим,
От камня, брошеного в воду долго, долго
Круги расходятся, неизгладимый след...

Гарний вірш, перегукується чимось із моїм. Такі віршики колись записувалися у окремий товстий зошит.
Дякую, Тамаро.

Це точно, Тамаро))) Але цей з моєї пам"яті

Напишу по секрету, колись не один вечір провів на "однокласниках" у пошуках людини, у якої знав тільки"дівоче" прізвище, на жаль, чи на щастя не знайшов...( але це по секрету )

По секрету... На щастя ( чи на жаль), чоловіки прізвище не міняють. Тому...все ще попереду)))

То все на краще. Просто не усі ще навчилися користуватися комп'ютером, не встигли зареєструватися в Однокласниках і Фейсбуці, не усім діти дають батькам вільний доступ до комп'ютера.... Стільки таких причин! У наш мультимедійний час усе так швидко і просто. Але реальне життя залишається із своїми обов'язками і відповідальністю.

Так, Тамаро, від реального нікуди...Але, дійсно, такі зустрічі-перевороти навіть потрібні в житті. Це я, як Олексій, по секрету...)))

Дуже зворушливо, Тамаро...

Дякую, Вікторе!

*

Точно! Як не вірш, так і секрет!

Дякую!

Гарний вірш, і читається легко.

Дякую, Андрію і вітаю на Натхненні!

А в мене був такий вірш, Тамаро:

Мов давня рана знов занила,
Не знав, що в серці вона є,
Ти так неждано подзвонила
І серце тьохнуло моє.

І серце так затріпотіло,
Немов до нього пригорнув
Твоє солодке юне тіло
В той час, що вже давно минув.

Він мов ожив - такий прекрасний
В раптовім подиху весни,
Моя ти зірко непогасна,
Світи мені із давнини.

І ще дзвони!!!

"Розбередив" твій вірш спогади молодості, гарно, щемно. Натштовхує на роздуми в яких є що згадати...

Дякую, Ярославе. Твій вірш про те ж саме, тільки по-чоловічому.
"Моя ти зірко непогасна,
Світи мені із давнини" - гарно!
Вивішуй цього вірша, нехай читають інші на сторінці творів.