Помер відомий політик, на тому світі ніяк не могли визначитися, куди його відправити: до раю, чи до пекла... Сказали самому вибирати, а щоб зробити правильний вибір, мерцю дозволили провести добу у пеклі, а потім добу у раї. Сказано – зроблено.
Ледве чоловік потрапив у пекло, там його зустріли раніше померлі колеги: депутати та міністри, почали вітати, святкувати зустріч, смажити м»ясо на вогнищі: чорти дрова носять, горілку подають. Потім пішли грати в гольф, так добре розважалися, що зовсім не хотілося покидати друзів, але цікавість перемогла: «Що ж у раї чекає?»
А там - краса, чисте повітря, прозора вода капає із хмаринок, по яких можна стрибати, як у дитинстві. Усі щасливі і усміхнені, ввічливі та щирі. Хіба це цікаво? Нудно там, у раї.
Коли прийшла черга вибирати, то політик, не задумуючись, вибрав пекло. Щойно чоловік зайшов за браму, ворота швидко зачинилися і він побачив своїх колег голодними, брудними та обірваними, вони ходять по вулицях і збирають у мішки сміття, за яке їм дають мисочку пісної каші на вечерю, та склянку води... Небіжчик почав стукати, битися об огорожу і кричати:
- Ні! Не може бути! Ви помилилися! Вчора тут було гарно та весело! Відкрийте!- кричав розпачливо політик і розумів, що після того, як він віддав свій голос, вже назад шляху немає.
- Та то ж було вчора, - відповідає йому якийсь невідомий і далекий голос, - а вчора ще була передвиборча кампанія.