Радикал фото
СМАЙЛИКИ
СЛОВНИК
|
 |
Поезія і проза |
 |
Країна Мрієбіландія. Проза Тамари Шевченко
У одній країні, яка зветься Мрієбіландія, живе народ, який багато
настраждався за тисячоліття своєї історії. Так сталося, що коли Бог
створив землю і усе на цій землі, коли вона зацвіла і забуяла, коли Адам
і Єва з»їли яблуко спокуси і від них розійшлося по усенькій землі
багато люду, то творець сказав:
- Бачу, що ви усі різні за кольором
шкіри, за мовою, за звичаями, то ідіть, діти мої, вибирайте ту
територію на землі, яка вам найбільше довподоби.
Так і сталося:
кожен народ вибрав собі територію: тарарамці вибрали територію нинішньої
Тарарамії, любомиці – оселилися в Любомирії, носіяри були дуже різними
за уподобаннями та звичаями, тому іх країна, Носіярія, простягнулася на
величезній території, тільки мрієбіланці блукали та милувалися світом,
що коли прийшов час вибирати, то усі території вже були зайняті.
Тоді звернулися вони до Бога:
-
Дякуємо тобі, Боже, за таку щедрість, але ми не змогли вибрати для себе
нічого, бо уже усі частини земної кулі заселені різними народами.
-
Залишив я для себе на землі «райський куточок», - каже Бог,- але негоже
моїй величності жити на землі, тому віддам я цю територію вам і назвіть
її Мрієбіландією, бо ви ті, що вмієте мріяти і надіятися, а помисли
ваші чисті, мов та біла хмарина.
Так воно й сталося, поселилися
мандрівники у Мрієбіландії, полюбили цю землю усім серцем, плекали свою
мову і дбали про рідний край. Та недовго їм довелося жити щасливо, бо
сусіди почали заздрити, хотіли пригнобити вольовий народ. Тому на
протязі тисячоліть мрієбіландійці були під гнітом то однієї держави, то
іншої, весь час дружно усім гуртом боролися за свою волю та старалися
зберегти мову, звичай та віру.
Плинув час, ніхто не знає, можливо,
серед них був пращур якогось великого грішника, але навіть у вільній
країні ці люди ще й досі борються за свої права, за рідну державну
мрієбіланську мову. Жива вона у піснях, у віршах, жива серед народу, але
хвора, слабка, бо ніяк не може бути володаркою рідної держави. А яка ж
країна без мови? Багато тих, хто зазіхався на цю країну і насаджував
свою мову так і залишилися тут жити, полюбили Мрієбіландію, вважають її
батьківщиною, але мову не хотять вчити. Дивно, чи не так?
Чи
можливо уявити президента Любомирії, який розмовляє тарарамською мовою і
не знає своєї любомирської? Ні, каже їхній народ, це неможливо! А
тарарамці не дають права чужинцям мати громадянство країни Тарарамії,
поки ті не здадуть іспит із державної мови.
Мрієбіланці
роздвоїлися у поглядах і відношенню до мови. Як не дивно, але ця міцна і
смілива нація пережила стільки на довгому шляху своєї історії: навали
чужоземців, війни, голодомори, приниження, диктатуру. Вистояли! Та якщо
втратить мову – то втратить країну, бо у мові народу його історія,
культура і майбутнє.
*** Легенда про народності і займані
теритогії не вигадана автором, а пригадана із народних розповідей. |
| Категорія: Тамара Шевченко | Додав: 45tom (24.03.2010)
|
| Переглядів: 105
|
| Всього коментарів: 6 | |
+1   2
Скіф (24.03.2010 14:15)
...А якщо й збережеться країна, то зватиметься вона не Мрієбіландією, а Мрієблядією. Сумно, панове...
|
0
 Так не втікти від цієї проблеми. Та я думаю, що пройде час і усе налагодиться. А от скільки часу, то це невідомо... У якій би ти країні не жив, треба знати її мову. У Германії дають громадянство тільки після здачі екзамену на знання державної мови. Ніхто тебе не питає, подобається вона, чи ні. Розмовляй якою хочеш, якщо тебе розуміють. Треба відноситися до усіх мов із повагою, я проти того, щоб російську вилучали із шкільної програми. Але ж українська повина бути основною! Дивно було б, якби француз, який живе у Франції, не знав французької, китаєць - китайської, поляк - польської. Вчимо англійську, німецьку, іспанську, а державну мову не можемо подужати? Тому у нас і ладу немає, що ми самі у собі розібратися не можемо. І не буде його, який би президент не був. Я за єдину державну мову. Якщо державні службовці не можуть опанувати державну мову, то не потрібно їх тримати на цій посаді. |
|
|
|
|
 |
Copyright MyCorp © 2012 |
 |
|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
 |
останні коментарі |
 |
|
Дякую за коментарі. На черзі дві пісні , які, надіюсь, запише Оксана на слова Олексія і Віктора.
Так і я...тільки в стінах своєї квартири відчуваю, що маю захист і спокій...
Так, це і є ЩАСТЯ. 
Дякую всім за добрі відгуки!!!
Долучаюся до всіх попередніх привітань, Софійко! Молодець - "ты смогла это"!!! Це серйозна робота і важлива віха! ВІТАЮ!!!
Так, Вікторе! Правду кажеш, Друже.
Дякую!
Вчора мій редактор книги подарував останню книгу мені.... свою.... я кожне вірш читала разів по 20, змістів повно в кожному рядку. Так от. кожен сонет прорізається на рядки і прочитується як завгодно, кожен рядок відповідає один одному римою, потім так само по змісту до всіх інших.... то титанічна праця.... але яйого читати треба підготовленим.... Я половину мушу із тлумачним словником читати.... Але кайф такий! То диво!
дехто вже побачив зв'язок моєї плутаної подвійної чи й потрійної назви з редактором.... але то, радше, мій вибір редактора був обумовлений саме цими баченнями))) мені дуже близько!
Софіє, читала вступне слово до твоєї книги Василя Кузана. Він не тільки пише чудову поезію! Він зміг відчути чужу, зрозуміти, перенести через себе і дати такий огляд, прочитавши який ще більше хочеться якнайшвидше побачити твою книгу. Вітаю ще раз і ще раз мої найкращі вітання із влучною і оригінальною назвою. Така назва не може розчарувати!!!
Дякую! Приємно зустріти рідну душу )
Дякую, Любонько! Вчора саме цим питанням намагалась зайнятись, але часу не вистачило - мала зустрічі по роботі...
Хочу презентувати в Києві і в Умані. Правда, не знаю, як то буде, але хочу)))
|
 |
|
