Радикал фото
СМАЙЛИКИ
СЛОВНИК
|
 |
Поезія і проза |
 |
Два ковтки мінералки
ВОНА:
Залетіла у вагон, коли вже було оголошено про відправлення потягу.
Через метушню нічого не бачила перед очима, літня спека зовсім втомила,
дуже хотілося щось перекусити, але грошей залишалося лише на пляшку
мінералки. Добре, що хоч журнальчик прихопила, адже їхати цілу ніч, та й
місце бічне в плацкарті, зовсім не пощастило з поїздкою! Одне тільки
радує: завтра побачу мою шестирічну дочечку. Як я за нею сумую! Батько
Ганни мав вже іншу сім'ю, тому прагнула огородити дитину увагою і
турботою, відмовляючи собі в багатьох дрібницях.
Переодягнувшись у
халатик і випивши два ковтки мінералки, опам'яталася.
ВІН: Ну
ось, з усим упорався завчасно, встиг купити дещо для доньки і онука,
бутерброди теж не забув, тепер їхатиму спокійно.
А це що таке? Якась
пасажирка зачепила мене сумкою і навіть не вибачилася, усілася
навпроти, невиховане дівчисько! Перебила всі мої думки про зустріч з
донькою і онуком ... Хоча вона зовсім і нічого!
Вона: Ой, як
добре, не вистачає для повного щастя тільки місця, щоб ноги простягнути.
Але куди? Поряд весь час ходять пасажири, а навпроти, під столом, ноги
мого сусіда... Стильні туфлі... Мої невчасно взуті капці поряд здаються
бридкими каченятами. Хто ж їх володар? Вдаючи, що читаю журнальчик, я
почала розглядати сусіда...
ВІН: Начебто і дівча, але вираз
обличчя такий задумливий, а які у неї милі губки, на шиї ланцюжок із
хрестиком, який упав в ущелинку між грудей. Як би я хотів опинитися на
місці цього хрестика! Незнайомка ніяк не могла відсапатися і хрестик
дуже спокусливо рухався в такт її дихання. Ніжки, в милих капцях, не
знаходили собі місця, а засмагла шкіра вся палахкотіла жаром. Підняла б
голову, зачиталася своїм журналом!
ВОНА: Я відчуваю погляд цього
чоловіка, якийсь гордий, незалежний. Скільки років моєму сусідові?
Волосся із сивиною, широкі плечі, спортивна статура... красивий! Везе ж
деяким жінкам, таких мужиків собі знаходять! Раптом я відчула легкість і
спокій поряд з цією людиною. Як все це пояснити? Такий красень!
Дивиться на мене, а що він думає? Сидить тут якась незграбна пасажирка,
тільки заважає. Так, так, саме так він і думає.
ВІН: Треба хоча б
за пивцем у вагон-ресторан сходити, так і з сусідкою познайомлюся. А
раптом вона скаже: "Чого тобі потрібно, дядьку?". Не мовчати ж усю
дорогу!...
Після розлучення з дружиною мене завжди пригноблював мій
вік. Ставало якось ніяково, коли внук називав дідусем, зовсім ще
молодого чоловіка, а коли ми з донькою виходили гуляти всією сім'єю,
люди думали, що ми сімейна пара.
Хто ж чекає цю дівчину вдома?
ВОНА:
Яка приємна мені присутність цього незнайомця! Ну й нехай собі мовчить,
а я тим часом піду до провідника за чаєм.
Коли я повернулася, мій
сусід вже накрив столик і запросив скласти йому компанію. Навіщо
відмовлятися, коли запрошує такий цікавий чоловік!
ВІН: Як з нею
легко! Вона просто чудова і дуже цікава у спілкувнні.
ВОНА: Ми
пробалакали багато годин, дізналися все один про одного і, здається, що
для нас не було заборонених тем для розмов. Хіба вік що-небудь означає,
не вважаючи, що моя донька і його внук однолітки.
ВІН: Вже три
години ночі, може я дуже нав'язливий з своїми розмовами? Мені так
хочеться обійняти цю милу жінку, прихилити до плеча і нікуди не
відпускати ... Але що я їй можу дати? Гроші не так вже і важливі, а ось
вік... Було б чудово вийти разом на одній зупинці, познайомити її із
моїми рідними і бути завжди поряд...
Мрійник!
ВОНА: Сказав,
що йде спати. А мені здалося, що він зацікавився мною... Приляжу і я,
адже мені виходити через чотири години. Але спати зовсім не хочеться. Я
чую його дихання. Чи спить він? Який він хороший! Якби цей чоловік
покликав мене із собою, то я б прихопила доньку і побігла навіть за
поїздом! Але... навіщо я йому, у нього і свого клопоту вистачає, та і з
жінками, я думаю, проблем немає.
ВІН: Що ж придумати? Як її
утримати? Адже піде, а я не знаю де її шукати. Може вона не захоче дати
свій номер телефону?
ВОНА: Піду переодягнуся, скоро виходити. А
не хочеться! Так би й їхала, знаючи, що він є поряд.
ВІН:....Написав
їй на журналі свою адресу і номер телефону. Якщо зателефонує, значить
немає сумнівів, вона вирішила. Хоча у такої, як вона, є купа молодих
прихильників. Допоможу їй винести валізу із потягу, адже стоянка
двадцять хвилин, є час.
ВОНА: Він ненавмисно торкнувся моєї руки
і тремтіння пробило все тіло. Я йду... Все так просто... Ні, це не
кінець, він написав свою адресу і телефон!
Постояли біля вагону
мовчки, не дивлячись один на одного. Потім я пішла не обертаючись,
тільки почула тихе, благальне: "Не забувай...". Я відчувала його
погляд... Ні, я не хочу йти, я зателефоную тобі!
Він: Ці
декілька хвилин біля вагону... Як я хотів її обійняти, поцілувати. Ні, я
не міг, вона б не зрозуміла. Я чув запах її волосся, потім цей запах
почав віддалятися разом із його господинею. Її хода така спокійна,
хотілося наздогнати її, схопити на руки і ... вона пішла.
Вона: Я
зупинилася на містку, коли потяг ще стояв, наші погляди зустрілися. Він
чи махав на прощання, чи давав знак рукою, немов кликав: «Повернися!»
Може
повернутися?
«Мама! Матуся!»,- почувся голос доньки, яка бігла із
розгорнутими руками. Я навіть не помітила, коли потяг рушив.
ВІН:
Коли дзвонив телефон, я біг до нього, як хлопчисько, я чекав її дзвінка,
дзвінка тієї, яка ніколи не подзвонила...
Вона: Вдома,
наговорившись з мамою і донькою, я розклала на місце речі. Щось не
вистачало, так, так, де мій журнальчик? Журнальчик залишився на
привокзальній лавці, на яку ми присіли, щоб попити води. Цей журнальчик я
шукала разом з таксистом і пасажирами, що чекали маршрутку. Він зник,
випарувався...
|
|
|
| Категорія: Тамара Шевченко | Додав: 45tom (28.05.2010)
|
| Переглядів: 117
|
|
 |
Copyright MyCorp © 2012 |
 |
|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
 |
останні коментарі |
 |
|
Дякую за коментарі. На черзі дві пісні , які, надіюсь, запише Оксана на слова Олексія і Віктора.
Так і я...тільки в стінах своєї квартири відчуваю, що маю захист і спокій...
Так, це і є ЩАСТЯ. 
Дякую всім за добрі відгуки!!!
Долучаюся до всіх попередніх привітань, Софійко! Молодець - "ты смогла это"!!! Це серйозна робота і важлива віха! ВІТАЮ!!!
Так, Вікторе! Правду кажеш, Друже.
Дякую!
Вчора мій редактор книги подарував останню книгу мені.... свою.... я кожне вірш читала разів по 20, змістів повно в кожному рядку. Так от. кожен сонет прорізається на рядки і прочитується як завгодно, кожен рядок відповідає один одному римою, потім так само по змісту до всіх інших.... то титанічна праця.... але яйого читати треба підготовленим.... Я половину мушу із тлумачним словником читати.... Але кайф такий! То диво!
дехто вже побачив зв'язок моєї плутаної подвійної чи й потрійної назви з редактором.... але то, радше, мій вибір редактора був обумовлений саме цими баченнями))) мені дуже близько!
Софіє, читала вступне слово до твоєї книги Василя Кузана. Він не тільки пише чудову поезію! Він зміг відчути чужу, зрозуміти, перенести через себе і дати такий огляд, прочитавши який ще більше хочеться якнайшвидше побачити твою книгу. Вітаю ще раз і ще раз мої найкращі вітання із влучною і оригінальною назвою. Така назва не може розчарувати!!!
Дякую! Приємно зустріти рідну душу )
Дякую, Любонько! Вчора саме цим питанням намагалась зайнятись, але часу не вистачило - мала зустрічі по роботі...
Хочу презентувати в Києві і в Умані. Правда, не знаю, як то буде, але хочу)))
|
 |
|
