Україна – це обширний і величний квітник посеред Європи! І цей квітник, який випромінював красу, радість, щедрість, гостинність і добро, століттями наїзники топтали, нищили дорогоцінні квіти, задаючись метою його знищити. Та він незнищимий, завдячуючи благородній українській землі, яка, напуваючи своїм життєдайним соком невмируще коріння розмаю квітника, ростила все нові і нові шедеври української незбагненої краси. Вдивіться лиш пильно в цю частину українського ківтника, який долею чи недолею забрів на далеку чужину до Мадриду. Загляньте у їхні очі на цій світлині і ви побачите, як вони випромінюють радість і смуток, добро і переживання, і віру у майбутнє своєї держави України, віру у завтрашній щедрий і радісний день. Ми українці, як ці квіти на квітнику різні, але ми єдині, бо єдина у нас ідея і споконвічна мрія. І ми віримо в наш завтрашній день, за який віддавали своє життя багато поколінь наших предків! Та загляньмо у вічі нашим керманичам, втім горе-президенту (зумисне пишу з малої букви), і ви переконливо запитаєте – хто вони?! Переконана, – стане прикро і боляче, гидко і гірко!? Чому так, то, напевно, всім зрозуміло. І гірко і прикро за тих людей, що віддавали свої голоси за них! І боляче, бо коли ми нарешті станемо мудрішими?! І, напевно, що не лише моя така думка?! А ви спитайте самих у себе. Тому що: «Той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе!» В. Симоненко. І не тільки слави! Для мене Україна - це земля, де я народилася, виросла, мріяла... Це земля, яка годувала нас хлібом, щоб наше тіло було сите і здорове, а розум багатий високою духовністю. Там батьки вчили мене доброго слова, поважати ближнього, працювати, любити свій Край. Я на тій землі черпала знання мудрості, стреміння до світлого духовного. Вважаю, так повинно бути в кожній християнській сім'ї. Люблю свою землю понадусе, хоча живу, як багато таких, більше десятка літ на чужині. Дякую Богу, що зустрічаю таких друзів, які прагнуть кращих змін для нашої рідної Країни- України. "Скажи, хто твої друзі і я скажу хто ти"! Та ненавиджу байдужість, бо це великий гріх. Не можу змиритися з думками, згадуючи Київський Майдан з людьми у чорних касках. Які ж батьки їх народили і хто виховував тих покидьків, ту оскаженілу ненависть. Ту нелюбов до рідного краю, до свого народу? Ні це не люди – це нелюди! А влада, президент, провладна частина Верховної Ради України? Та ж МИ їх вибирали?! Україну не можливо стерти з лиця світу, як не можна висушити Чорне море, як не можна переорати Карпатські гори. Так і не можна переорати обширний український квітник, що й доказала шістсотлітня історія такого наміру різних наїзників. Україна живе у серці кожної людини, кожного українця! Багато виїхало українців по світах з різних причин, та любов до України живе у їхніх зболених серцях. Коли приходиться повертатись у відпустку додому, для мене кожне деревце і навіть дрібна комашка - святе. Чому немає святості у тих «озлоблених катів» на Майдані до молоді, людей старшого віку? Ми ж люди, не тварини! Навіть над твариною гріх знущатися! Хіба у нас немає людських права і ми для влади ніхто? Хіба може вирішувати майбутнє народу уряд, що по-злодійськи позасідав у владні крісла України? Чи вони українці, не кажучи по крові?! Навіть і ті, які називають себе українцями – кров у них не українська, а яничарська. Сьогодні я заявляю: Ганьба «Беркуту»! Ганьба тим, хто називає себе державними мужами, а п’є кров свого народу!!! Я горда тим, що народилася українкою!!! Я люблю і шаную свою рідну мову, хоч в даний час через обставини спілкуюся іспанською. Я навіть на роботі навчила друзів іспанців розмовляти українською мовою: добрий день, до побачення, люблю, подобається... І мене й за те поважають, бо і я поважаю інших. Я пишаюся тим, що мій народ ніколи не був загарбником іншої держави. «Виховуй у собі Людину – ось що найголовніше, інженером можна стати за п’ять років, учитись на людину треба все життя» В. Сухомлинський. Чому така ненависть в українофобів, та ще й в тих, що їдять український хліб, п'ють українську воду, ходять по українській землі, а відплачують хижацькозвірячим серцем? У тих чорних касках на Майдані Незалежності я бачила стільки скаженої жорстокості, що й світ дивується. Хто вони? З якого світу? "Не тіло, а душа є людиною" Г. Сковорода. Народ може не бачити, але народ завжди відчуває! Чи не згідні зі мною? Бо саме найбільше брешеш тоді, коли брешеш сам собі. Хіба ж не так? Любов і владу потрібно заслужити. Чи заслуговує того В. Янукович? Цю відповідь можна прочитати в обличчях тих людей, що прагнуть щасливо жити? «Можна застрелити мозок, думки ж не вбить!» В. Симоненко. Я зневажаю таку владу! «Кожна релігійна система, кожна диктатура (чи то у формі фашизму, нацизму, чи московського комунізму, чи якого іншого диспутизму) – це є спекуляція на людському горі, більше чи менше організована, свідома чи не свідома система експлуатації органічного, вічного прагнення людства до визволення до страждання, від розладу своїх сил, від хвороби дискордизму, себто прагнення щастя» В. Винниченко. «Конкордизм». Чому збудилась велика лава, немов океанська хвиля? Запевняю: до пори, до часу "збанок воду носить". А океан... вирує! «Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди буде мати погоничів» О. Теліга. Не помиляється той, хто нічого не робить. Таке прислів'я є у нашому українському народі. Але я не бачу тут помилки уряду, проурядової більшості у В Р України, як і небачу, що українська більшість не помиляється, вийшовши на Майдан. Це не помилка верхівки обжерливих холуїв Кремля, які привласнили народне майно. Та вони хочуть привласнити і український народ, закріпачити його. «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців» О. Довженко. Вірю, знайдеться між добрих людей свій Пророк-Прометей... А може вона – ЖІНКА! Але я твердо вірю, як і ці емігранти, що на світлині, у щасливий завтрашній день! Та все ж застерігаю – не будьмо байдужими до нашого, посеред Європейського моря квітів, квітника! Шануймо свій український квітник, бережім і цінуймо кожну квітку українського розмаю! Україно, Мадрид з тобою!

З погляду жінки-емігрантки.