Днями Польський сенат прийняв заяву, в якій українсько-польський конфлікт 1943 року на Волині, де поневолений народ поляками, на своїй споконвічній території повстав проти подвійних окупантів- поляків і німців, назвав "Етнічною чисткою з ознаками геноциду". Автор щиро і глибоко співчуває нещасним і бідним полякам, які не зуміли навіть за допомогою гітлерівців, армії Сікорського і регулярної допомоги англійців вистояти на окупованих ними територіях перед на пів озброєними, на пів голодними і холодними українськими парубками і дядьками, котрі йшли з вилдами на своїхз гнобителів. Асоціативно хочеться на мить собі уявити, що у Польщі, чи в Росії, раптом знайшовся якийсь Вадим Колісниченко( в сеймі чи в Держдумі), виліз на одну із найвищих трибун у тій чи іншій державі, й почав виголошувати патріотичні промови , спічі, з піною біля рота, переконуючи своїх колег по парламенту, що російському народу треба покаятися, як і німецькому, за свої масштабні всесвітні злочини. За тюрми для багатьох народів Європи й Азії в царській і Совієтській імперіях, за асиміляцію окремих народностей на одній шостій планеті, які щезли навіть з Червоної книжки буття людства. А в першу чергу якийсь Калісніченков у Російській Федерації( це уявне припущення) заявив би, що їм, росіянам, в першу чергу слід вибачитися перед „братнім” народом чи „молодшим братом” - українцями, яких „імперія зла” безневинно винищувала упродовж віків „дружби” з найжорстокішою цинічністю, немилосердям і садизмом: вбивала за мову, за вишиванку, за патріотизм до Батьківщини. Знищили стільки українців, скільки не знищив не то що „братній”, а й ворожий українцям народ за всю світову планетарну історію. Вибачитися Москві за організацію Громадянської війни в Україні і повалення УНР (1918 рік), за три голодомори на території нашої держави,( 1921- 23, 32-33, 46-48 роки), за розстріляне Відродження(37 рік), за вбивство Москвою - Петлюри, Коновальця, Ребета, Бандери, сина гетьмана Павла Скоропадського – Данила(1957 рік, Лондон), наступника Монархії. За те, що московський вождь Сталін кинув напризволяще цілі народи, які населяли європейську частину Червоної імперії, під окупацію свого побратима , також соціаліста з національним відтінком, - Гітлера, а потім ще ці ж народи звинуватив у зрадництві, щоб відвести тінь від себе й свого бездарного керівництва еСеСеСеРією особливо до 1941 року. За те, що як ні один народ СССР, окрім російського, так масово не зраджував свою Вітчизну, свій народ, у роки Другої Світової війни, перейшовши на бік Третього рейху, і там, в інтересах Гітлера воювало росіян понад 2 мільйони на чолі біля двох сотень(200) тільки совєтських генералів( білоемігрантів не беру до уваги), котрі покінчали військові академії СССР і присягалися на вірність „батьку Сталіну”. Вибачитися за руїни, які влаштували московські більшовики за вказівкою свого біснуватого вождя на окупованих території, зокрема, в України(1941рік), де все йшло під снаряди і міни-від Дніпрогесу до заводів, фабрик, мостів, церков, соборів та будинків на Хрещатику, до звірячих вбивств у передбанниках тюрем не винних і не осуджених, яким ще ніхто не виніс ніяких вироків. Вбивали разом з дітьми, матерями, дружинами, котрі мали на той час необережність провідувати совєтські тюрми і ті жіночки й діти полягли поруч своїх ще не осуджених рідних. Знищувалися пункти «Заготзерна» (зерна члени НКВД не віддавали людям), у повітря злітали електростанції, МТС, шахти( часто разом з людьми,) склади, палилися поля з майбутнім врожаєм. Сталін наказав, комісар - виконав. Залишений на окупованій території червоноармієць мав застрілитися, мирний житель - померти з голоду, або покинути все надбане – й крізь болота, ліси йти голим і босим у слід за Сталінським драпом аж за Москву, за Сталінград, за Волгу. Третього не дано. Як ви гадаєте, щоб у Москві відбулося після такої заяви „Об’єктивіста”, члена Держдуми якогось Коліснічєнкова? Скільки днів би прожив на території Росії такий „об’єктивіст - провокатор”, яничар і найчесніший син Російського народу за всі віки і за всіх царів і правителів? Мені особисто важко сказати. Я за російський народ не ручаюся. Припускаю тільки одне: такого „Об’єктивіста”- Калісніченкова, сам Путін, якщо не задушив власними руками, то однозначно замочив би в „мортирі”. Якщо б не встиг, того ж дня, тієї ж хвилини, то ще під час виступу за таким російським об’єктивістом Коліснічєнковим, у Держдуму РФ примчала „Швидка допомога” з головної божевільні Москви і не з однією гамівною білою сорочкою, а з кількома ще й резервними і з десятком кляпів, після яких Колєснічєнков не тільки не отримав би орден і грошей від якоїсь сусідньої держави зап свої промови, а замовк би й не виключено назавжди, або залишився кращим лоратором у палаті №6 для душевнохворих. Приблизно те ж саме можу сказати і про польський сьогоднішній сенат. Хай би там знайшовся якийсь Колісниченковський разом з Ківаловським і подав у парламент законопроект про регіональній мови в унітарній польській державі. А сенат раптом, несподівано і по дурості законопроект прийняв, сейм затвердив, президент підписав. Польський Колісниченський на цьому досягненні не зупинився б і ще б виступив із заявою у сеймі, і розповів, як Армії Крайова підтримані урядом в екзилі на чолі з вождем і генералом Сік орським ( Лондон) винищували на окупованих Польщею території України українців і оголосив би , що це варто трактувати як геноцид проти мирного українського населення польським урядом і вояками Армії Крайової та польськими поліцаями, які замінили українських , котрі масово вступили в ряди УПА. Потім для просвітлення молодого польського покоління. Особливо з партії ПНП- (Польська народова партія правого спрямування) пішов на Варшавське телебачення і там на політичному шоу (політична вистава) якогось польського Шустеровського, виступив з доповіддю про пацифікацію, прийняту урядом буржуазної Польщі (1930) проти українського населення на етнічних кресах українців, де поляки застосовували дикий, нечуваний в цивілізованому світі принцип колективної відповідальності. Зводився він до такого: якщо один українець вчинив злочин, а засуджувалося все село, вся громада. Для цих каральних заходів польський уряд виділив 17 рот спеціальних відділів поліції, 10 ескадронів військової кавалерії і підключив туди ж усі підрозділи місцеві поліції. Ці доблесні „воїни” з мирним українським населенням на їхніх етнічних землях руйнували все на своєму шляху, що українським звалося: українські кооперативи, читальні, відділення «Просвіти», закривали українські школи , гімназії, розпускали молодіжні організації, конфісковували майно та продукти, фізично карали тих, хто протестував проти такої польської пацифікації . Під час таких „цивілізованих” чисток( до відома ображених нині гонорових поляків із партії ПНП на українців) заарештували понад дві тисячі мало поляків з Мало Польщі ( так називали русинів поляки, як нині москалі називають тих же українців – малоросами, а Україну – Малоросією. Який однаковий почерк в усіх загарбників!!!), переважно учителів, священиків, студентів, представників сільської і міської української інтелігенції, активістів українських товариств, організацій, тих , хто вперто себе називав русином( українцем), а не поляком чи хоча б малополяком. Для арешту треба було зовсім мало: передплатити українську газету, часопис, подати заявку на утворення в польській школі українських класів, відвідати церкву не московського патріархату...Вибачте, заговорився. Церкву, а костьолу, чи навіть одягти вишиванку на свято чи вихідний день. Власника вишиванки арештовували, а сорочку шматували. Ну, точнісінькою, як нині вимагає Чечетов і Єлєна Бондаренко у Верховній Раді від українського нібито незалежного від партії регіонів народу. Плюс скоротити ще й українські пісні і ноти в Українській державі до 25 відсотків, щоб надати прості Великопольщі. Вибачте, ще раз заговорився...Великоросії, точніше російській попсі, яка й так заполонила всю українську естраду і всі „всєукраїнскіє телеканали”, на всі 75 відсотків, щоб не трапилося українізації в Україні. А тільки русифікація. Але повернімося до польського сенату, де користуючись свободою слова, має промову пан Каліснеченковськийц, який , як депутат сейму несподівано оголосив у польській пресі, своїх книжках, на польському радіо і телебаченні, що на окупованій поляками і гітлерівцями території Мало Польщі( України), а саме у Волинських кресах, поляки врятували волинську різню над мирним населенням окупованого краю. Ви скажете божевілля. Я так не думаю. Хіба В. Колісниченко, народний депутат України, не такі коники викидає в українській державі проти свого народу та ще все це висвітлює так однобоко, як його однофамільці Калісніченков у Росії і Калісніченковський у Польщі. Можна подумати, що нещасний окупований народ, під подвійним гнітом польським і гітлерівським, без підтримки будь-якого уряду в екзилі і свого генерала Владислава Сікорського, без його підпільних збройних сил на території Польщі й України під назвою «Армія Крайова», котра підпорядковувалася польському еміграційному уряду в Лондоні, гнобили поневолені поляками українці. Одна з найчисельніших і найорганізованіших на той час у Європі «підпільних армій» - Армія Крайова( так гонорово писала тоді польська преса) несподівано так геноцидно постраждала від українських вуйків і парубків, що нині забувши про польський гонор депутати польського сенату звернулися до світової громадськості і попросили визнати етнічної чисткою польського населення під прикриттям Армії Крайової, а сільських парубків і дядьків з Волині – назвати світовими зарізякам, які вчинили ні сіло, ні впало геноцид польському люду, який окупував тимчасово українські території. До цього варто додати , продовжував палко пан депутат Каліченковський, що Армії Крайової на той час мала в розпорядженні таких своїх спільників й однодумців національна Військова Організація, Конфедерація Нації, частково — Національні Збройні Сили, частково — Селянські батальйони, а також Народна Гвардія Польської Соціалістичної партії та інші. Треба не забувати, акцентував Калісніченковський , що очолювали Армію Крайову кадрові офіцери колишнього війська польського, які мали щастя не виїхати під Смоленськ, у Катинь, і не накласти передчасно офіцерські голови від 3-го наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Павловича Берії, залишилися воювати на окупованій Волинській території. Багато із цих польських вояків закінчили таємні підпільні військові училища. Далі друг українського народу - пан Калісніченковський- польський член польського парламенту( сейму, сенату) нагадав рідним братам по крові, що і наших генах давно ллється єзуїтська кров. Давайте згадаємо, як ми майстерно вміли четвертувати розпинати у продовж нашої спільної історії, „дружби” тих хлопів і драбів на хрестах, садити їх на металеві бики, у череві якого палахкотів вогонь інквізиції й святі отці - ксьондзи благословляли відрізати груди дружинам тих хлопів і під оплески Варшавських красунь-панянок плескати в долоньки. А потім у присутності тих самим священнослужителів дозволялося кидати у вогонь і нащадків тих хлопів, аби тих здрайців українська земля під окупацією Великої Польщі більше не народжувала. Цю ж саму практику ми, поляки, вів далі свою телефізійну розповідь на Варшавському телешоу у Шустеровського пан Калісніченковський, застосували і під час Волинської трагедії. Ось я можу показати панству листівку тих хлопів( цікаві можуть почитати це в архівах , музеях), які мали нахабство звертатися до Армії Крайова і дорікати нас у гонорі і погрожувати, що ви, мовляв, воюйте з нами, чоловіками. Чому ж ви жінок вирізаєте, а не українських немовлят по – інквізиторські кидаєте у вогнища. Ви є християни такі, як ми. Молимося одному Богові тільки в різних церквах, якщо не припините це варварство, що живе у вас в крові, ми рівно через три дні уподібнимося до вас і так само кидатимемо й польських дітей, як ви кидаєте наших. Чесні поляки, наголошував пан Колісниченковський, можуть у цьому легко пересвідчитися якщо заглянуть трішки далі, чи вглиб своєї на цей час недалекої історії, що трапилася на Волині, Можуть і трохи далі копнути, у 30- ті роки – у роки хоча б тієї ж польської пацифікації, коли вбивали українського студента( як нині московські шовіністи убили українського студента Максима Чайку в Одесі) польські шовіністи навіть не порушували кримінальних справ. То було, підкреслював пан Колісниченковський, препрашам вельможне панство на слові - меншовартісне бидло. Коли ж вбивали поляка адміністрації Другої Речі Посполитої( так тоді себе іменувала Польща) уряд Посполитої піднімав ґвалт до кордонів , який котився не тільки лісами й болотами окупованої Волині чи Прикарпаття, а й до площ Сан-Франциско, Парижа і Лондона.
Олег Чорногуз
|