Співець народної слави

18 березня в читальній залі ЦРБ ім. В. Симиренка відбулася літературна вітальня «Співець народної слави» до 120-ї річниці від дня народження Івана Ле, який жив і працював у місті Городищі.
Було колись на Полтавщині мальовниче село Мойсинці зі славною історією та самобутніми звичаями. Тут 22 березня 1895 року в родині безземельного селянина народився Іван Леонтійович Мойся, відомий у літературі під псевдонімом Іван Ле, вигаданим ще у 1913 році для початківця співробітниками черкаської газети «Приднепровье».
Нелегким було дитинство письменника. З восьми років хлопчик почав самостійно заробляти собі на хліб. Може тому найсуттєвішою рисою Івана Леонтійовича була величезна працездатність, постійна зарядженість на труд. Все це зародилося, мабуть, ще тоді, коли він підлітком наймитував на Полтавщині, пас громадську худобу. Пастух, кравець, коногон, грабар, палітурник, покрівельник, тесляр, технік на будівництві залізниці. Ось далеко не повний перелік його дореволюційних професій. Лише людина залізної сили волі, величезної самодисципліни, а саме таким був Іван Ле, змогла за досить короткий життєвий проміжок пройти шлях від грабаря до відомого письменника.
Все життя Іван Леонтійович зберігав у своєму серці спогади про рідне село, його мальовничу природу, працелюбних, доброзичливих людей. Вони завжди були переткані сумом, жалем за втраченим, адже у 1960 році територія рідного села була затоплена водами Кременчуцького водосховища. Його жителів було переселено до новозаснованого села Придніпровське Чорнобаївського району Черкаської області. Уже будучи відомим українським письменником, Іван Ле звертався до вищих органів влади УРСР з проханням зберегти для історії назву власного села, перейменувавши Придніпровське на Мойсенці, але його прохання не задовольнили.
Вже з раннього дитинства виявилася любов Івана Ле до літератури, бажання творити самому. В роки заробітчанських мандрів на Кубані та Криворіжжі, він пише оповідання, вірші й газетні кореспонденції російською та українською мовами. Перші його дописи-фейлетони з'являються 1913 року в черкаській газеті «Приднепровье». Справжнім початком своєї професійної літературної діяльності Іван Ле вважав день 15 лютого 1925 року, коли в газеті «Більшовик» побачило світ його оповідання «Змичка». У той час він уже був студентом факультету інженерів шляхів Київського політехнічного інституту, на робітфак якого був зарахований у 1922 році.
В історію української літератури Іван Леонтійович ввійшов як письменник-комуніст, типовий представник літератури соціалістичного реалізму. Він був «дуже радянською людиною» і це не могло не відбитися на його творчості. Роман «Юхим Кудря» - про громадянську війну, «Роман Міжгір’я» про соціальні перетворення в радянському Узбекистані, «Історія радості» - про колгоспне будівництво. При всьому цьому прозу письменника й сьогодні читають, його романи викликають інтерес у сучасників. А літературна спадщина автора немала. Він залишив читачам більше 50 творів різної тематики.
Перші твори української радянської історичної прози з’являються в середині 20-х років минулого століття. Одним із перших, хто освоїв цю тему був Іван Ле. У 1940 році вийшов друком його історичний роман «Наливайко», що був сприйнятий з особливою цікавістю. Він став початком задуманого письменником епічного циклу історичних творів під загальною назвою «Україна», до якого мали ще увійти романи «Хмельницький», «Мазепа», «Залізняк», «Кармалюк», «Шевченко» і «Народ». Однак написання другого тому циклу – широко відомого згодом роману «Богдан Хмельницький», за який письменник узявся ще 1939 року, розтяглося в часі більш як на двадцять років. Цю трилогію автор вважав головною працею свого життя, вона була відзначена Державною премією УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1967 року.
Ще одна характерна риса письменника – він усе життя був бійцем. Воював на трьох війнах: першій імперіалістичній, де служив у хімічній команді і за хоробрість нагороджений Георгіївським хрестом, громадянській і Великій Вітчизняній. З перших днів Великої Вітчизняної – він військовий кореспондент «Известий», брав участь у боях від Сталінграда до Відня пройшов у складі третього і четвертого Українських фронтів.
Городищани горді з того, що життя Івана Ле тісно пов’язане з нашим містом. Тут він збудував свій перший дім із великою бібліотекою, яку збирав роками. Під час Великої Вітчизняної війни будинок був зруйнований, бібліотеку втрачено. По війні письменник побудувався в Городищі вдруге. Тут він познайомився зі своєю дружиною, написав немало творів.
Микола Негода у своїх спогадах про Івана Ле пише: «Якось ми їхали з Іваном Леонтійовичем з Черкас на Городище, і там, де шлях пролягає між пагорбами й крутосхилами, де відкриваються зору розлогі долини, ми разом подумали про одне й теж: саме ось тут відчуваєш подих історії, так і здається, що з-за цих пагорбів вихопиться на коні Максим Кривоніс чи Іван Богун, у таких ось байраках полки Хмельницького оточили й громили війська коронного гетьмана. Така земля не могла не народити велетнів духу, далекоглядного полководця і геніального поета.
- Я давно це відчув, саме тому захотів тут побудуватися і жити - сказав письменник».
Іван Леонтійович часто навідувався до Черкас, де бував на заняттях літоб’єднання, зустрічався зі студентами педінституту, виступав на літературних вечорах. По дорозі на Городище провідував незрячого поета Максима Гаптаря в селі Орловці, підтримував його духовно, допоміг увірувати в свої творчі сили.
У своєму записнику письменник пише: «Люблю я цей свій будинок, як чудовий стимул до життя! Все це зроблено своїми руками. Тут пройшли кращі роки зрілого життя».
10 березня 1983 року на базі цього будинку, переданого нащадками, відкрито літературно-меморіальний музей Івана Ле. У 2013 році було створено комунальний заклад «Літературно-меморіальний музей письменника Івана Ле» Городищенської районної ради.
У музеї зберігаються рукописи автора, різноманітні підготовчі матеріали до творів, написані ним книги, предмети одягу та побутові речі. Музейний фонд нараховує 7372 експонати. Особливої уваги заслуговує бібліотека, що включає в себе і праці іноземних авторів.
Приміщення музею не залишає байдужим жодного відвідувача. Проект будинку розробив Іван Леонтійович особисто та брав активну участь у будівельних роботах. Родзинкою музею є сад, альтанка, у затишку якої не раз зустрічалася літературна інтелігенція, зокрема: Павло Тичина, Володимир Сосюра, Олександр Фадєєв та ін.
Багато корисного зробив Іван Ле і для нашого містечка.
У музеї письменника все залишилося таким, як за життя Івана Леонтійовича. Ось його кабінет: письмовий стіл із книжками, паперами, портативною друкарською машиною та старовинним піаніно, на якому господар любив грати.
Працівники музею проводять наукові дослідження, пізнавальні екскурсії та різноманітні масові заходи з метою популяризації творчості письменника.
В кожному творі Івана Ле відчувається повнокровний пульс життя, гаряче серце письменника, закоханого в свою рідну Батьківщину, її природу, людей. Зі сторінок його книг перед нами постають живі народні образи, цікаві історичні факти. Письменник доки живий, поки читаються його твори.
На заході за допомогою Скайп-зв’язку відбулося спілкування із земляками Івана Ле – жителями села Придніпровське Чорнобаївського району, зокрема з краєзнавцем Раїсою Омелечко та місцевими поетами, які зберігають пам’ять та популяризують творчість свого видатного земляка.
Про життєвий та творчий шлях письменника розповіли професор, викладач Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Людмила Ромащенко, начальник відділу інформаційної політики, зв’язків із засобами масової інформації, суспільно-політичних питань та регіональної політики апарату райдержадміністрації Вікторія Забожко, спеціаліст сектора культури РДА Валентина Новосад, директор музею С.С. Гулака-Артемовського Олександр Щепак, директор музею Івана Ле Алла Сухорученко, місцевий поет, засновник поетичного сайту «Натхнення» Олексій Тичко.
У заході взяли участь керуюча справами районної ради Оксана Сенецька, працівники галузей освіти та культури міста.
Присутні ознайомилися з книжково-ілюстративною виставкою «Відомий і невідомий Іван Ле».
Захід провели працівники бібліотеки – завідувачка відділу обслуговування та маркетингу Тетяна Зубко та бібліотекар Тетяна Заболотня.