Я Антоновича знав... Не віриться, що - "знав", сьогодні мені зателефонували і сказали, що його більше з нами нема.І порахувати складно скільки років ми знайомі. Тридцять років чи тридцять п'ять? Але яка уже різниця... Він не був сильний фізично, з дитинства кволий з вадами рухового апарату, але це не завадило закінчити інститут і потім весь трудовий вік на посадах серйозних і відповідальних.І паралельно з трудовою діяльністю хобі: технічно - складні і високо - духовні такі як поезія. І чим би він не займався, чого б не потребувала його душа в той момент, тій справі він віддавався повністю, без останку. Взяв у руки збірку Миколи Верещаки " Думок сталеві лемеші", сьогодні знову перечитаю, поети не вмирають...

Він буде жити серед людей своїми віршами. Нехай земля йому буде пухом.

Микола Антонович - мій двоюрідний брат. Все життя він був мені прикладом сили духу. Мені в голові не вкладається, що його вже нема...

Я Вас розумію, ще на тому тижні з ним спілкувався...

Лежу прикутий до постелі,
Давно вже спить пансіонат.
Шикую там , на білій стелі
Рядки віршів , як стрій солдат.
Нехай пошле Господь терпіння,
І сили творчого горіння ,
Та слово гостре як булат.

А ніч безмежна ,ніби море,
Так неспокійно на душі,
І щоб залить пекуче горе,
Складаю подумки вірші.
Тоді у пам"яті зринають,
Пласти життя перевертаютиь
Думок сталеві лемеші.

Тому згадались дні далекі
І хата батьківська стара.
На ній було гніздо лелеки,
А там- цибата дітвора.
Мені ще довго буде сниться
Щемливих спогадів криниця-
Дитинства бідного пора.

Який прекрасний світ широкий:
І перша зустріч на весні,
І золоті стденські роки-
Щасливі молодості дні!
Аж ось і скроні посивіли,
Літа , як птиці пролетіли,
Немов приснилися мені.

Як часто дивна Ностальгія
до нас підкрадеться і вмить
Болючі спогади навіє,
І серце тихо защемить
За тим , що вже відгомоніло,
Що відцвіло та відболіло...
ЯКБИ ЦЕ ЗНОВУ ПЕРЕЖИТЬ ......................................................................

03.09 2005 р. Наш МИКОЛА АНТОНОВИЧ ВЕРЕЩАКА ( UR5CKZ )....................

Вічного йому польоту в ефірі......................................................................

UR7CB -Олександр м.Городище

Саша, дякую, що дав нам змогу прочитати ще раз вірш Антоновича.

Я добре знав Миколу Антоновича, це була прекрасна, душевна людина, щирий друг і справжній поет. Він не займався римуванням, він творив поезію, адже писав серцем. Правду кажуть, що коли помирає людина - зникає цілий всесвіт. Адже Микола Антонович був справжньою особистістю. Завжди оптиміст, ніколи не скаржився на долю, намагався нікого не переобтяжувати проханнями, але завжди радів хоч найменшій увазі до нього. Миттєвості спілкування з ним запам'ятаються назавжди. Вічна пам'ять...