Четвер, 23.11.2017, 10:12
Натхнення - це стан одержимості істиною
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
Меню сайту
чат
ОПИТУВАННЯ
Всього відповідей:
ДРУЗІ САЙТУ

 
       Радикал фото
 
       СМАЙЛИКИ

          СЛОВНИК

 
 Поезія і проза
Головна » Статті » Дніпропетровська обл » Лариса Омельченко

Супермаркетна сотня

                                     Супермаркетна сотня

           Онук сьогодні приїде, Славчик. З дружиною Оксаною та з правнучком бабиним, шестимісячним Ромочкою. Баба Тоня всілася на сходинку, підставила зморшечки сонцю, та й пригадала, як у 2014 році в «супермаркетній сотні» воювала… Тоді квітень також сонечком балував, а в повітрі зависла тривога…

- Ба, я побіг, у нас сьогодні…«супермаркетна сотня»!..- це онук, ще холостяк у тому квітні, на хвильку був заскочив, та й виклав чудну новину.

- «Супер»… що? – отетеріла бабця Тоня.

- Ба, ти російські товари любиш?

- Я? Після всього, що сталося?! Хай їм грець.

- Ба, а не всі ж кажуть так, як ти. Купують і не думають, що… російське купив – кулю проти України оплатив…

            - Правду кажеш, Славчику. А до чого тут отой твій… «супер»?..

            - Акцію будем проводити, ба. Щоб місцеві в агресора менше товарів купували…

            - Славку, я з тобою! – баба знала: ні про що інше думати не зможе, аж поки сама в ту «супермаркетну сотню» не запишеться.

            - Ба, ти шо?! Ти ж (хотів сказати «стара»)… тобі ж важко буде.., - останні слова хлопця прозвучали невпевнено, тихо-майже-не-чутно: він-бо знав бабтонин норов. А, якщо чесно, то Славко й сам потайки хотів, аби бабуся пішла разом з ним. Просто соромився сам собі зізнатись, та й сумніви брали: як однокурсники сприймуть такого члена «сотні»?.. Колись, іще до Майдану, до окупації Криму та страшного розгардіяжу на Донбасі (а йде ж розповідь про середину квітня 2014-го), старенька все казала: не відпущу онуків на військову службу! А як підуть, то й сама туди запишуся, і буду… як Санчо Панса-зброєносець при Дон Кіхотові: їхню зброю носити! Поряд буду, щоб моє дитя ніхто не зобидив… Такі думки виявилися не пустопорожніми: на Майдан, як на службу, баба, й справді, пішла саме тому, що там опинилися її онуки (старший, викладач, та молодший – студент). З бабою було затишно й надійно, хоч, може, й соромно мужчинам у цьому зізнатися… Навіть коли вона вже поїхала з Києва додому (в своєму обласному центрі був свій Майдан, і його теж треба підтримати), онуки відчували її присутність, і – дивний затишок не покидав…

 

            Місце збору «супермаркетної сотні» - Європейська площа, вхід до тамтешнього супермаркету.  Студенти тримали  паперовий сувій. «Плакат, мабуть, якийсь?» - подумала баба… Зібралося десятка півтора студентів – дівчаток і хлопчиків. Також прийшли чиїсь дві мами і чийсь  один тато, але й вони для старої – також діти…

            Баба Тоня уважно слухала інструктаж. Говорив «старший», він же - пацанчик років дев’ятнадцяти:

            -  Заходимо. Вибираємо товар з кодом 46. Дивимось на мене. Як я кивну – падаємо на підлогу, лежимо тихо…Буде телебачення, я їм повідомив. Треба, щоб акцію побачило  людей побільше…

            «І я падатиму?..» – Баба Тоня опустила очі: чи не закороткий у неї поділ?..

            - Ба, ти не падаєш, чуєш? – Славко прочитав її думки, хоч і знав, що його слова – як об стінку горохом, бо як стара надумає падати – то ти хоч до паркану прив’яжи – з фундаментом вирве! Нікого не послухає. Але його справа – попередити…

            – Ось плакат. Розгорніть і тримайте, - це «старший», якому дев’ятнадцять, звертається до всіх, хто старший за віком. – Розгорніть і кричіть гасло.

            Розгорнули. Заглянули. На ватмані зображений автомат з кров’ю, вона вилітає з дула… Зверху – чорним - напис: «Російське купив – кулю оплатив!».

           - Ясно. Пішли, - баба перша потягла на себе скляні двері…

          Зайшовши до торгової зали, засумнівалася: чи варто  робити те, що задумали? Чи воно поможе?..

          - Славку, - шепотом, - а багато того товару російського?

          - Ба, страшшшне!.. - Славко теж перейшов на шепіт. – Ти й сама його купуєш, тільки не дивишся, що береш…

         - Та де?! Я?  Та нє! – Баба голос підвищила - так, що аж старший, дев’ятнадцяти років, невдоволено зиркнув.

         - А чай «Бесіда» - це тобі що, в Полтаві вироблено?! – Й вона, присоромлена онуком, затихла…

         Поки отако «соромилася», - прозівала сигнал, коли треба кричати, а дітям - падати. І ті дві мами, з одним татом, поки що також мовчали…

        - Російське купив – кулю оплатив! – прорекла баба, коли вже студенти були на підлозі. Одна з мам підхопила другий кінець ватману, і теж загукала разом з бабою. Покупці почали озиратися. Хто дивився співчутливо, хто – нагло… Дівчина з мікрофоном (з наліпкою місцевого телеканалу) ставши поміж тіл, пояснювала на камеру суть акції. Баба бачила обличчя деяких покупців - наглі і насмішкуваті. Ось мужик біля вітрини з мороженими пельменями: крикнув «да здравствуєт»… сусідній країні-агресорці! Передпенсійна фарбована дама котить візочок… котить, котить, а тут, під ногами - дівчина з  розкішною косою!  Довге незаплетене волосся розлетілось по затоптаній підлозі: воно теж воювало й боролося, і несло свою правду… Ось, людоньки, що буде, як будете підтримувати торгівлю з агресором…

         - Дєвушка, подвіньтєсь! – Нависла над дівчиною зі своїм візочком. Він наповнений російськими, чи байдуже якими, товарами. Дівча не рухається... І тоді та тітка рушила вперед, прямісінько на розкішне пшеничне волосся! Наче танком – по пшеничному полю! По дозрілих соняхах! По зернистих качанах!.. То ж баба й незчулася, як рухнула зверху того юного врожаю, старечою шиєю – аж під саме колесо!.. Передпенсійна ошелешено вдарила «по гальмах»…

        - Женщина, што ви дєлаєтє?! – Стара лежала нерухомо, як і вся «супермаркетна сотня». Незручно підвернулася нога, зате «поле» майже не постраждало! І фарбована дала задній хід…

       - Прєкратітє! – Це вже голос продавчині тих клятих пельменів.

       - А ну, бистро всє отсюда! – Метався поміж лежачих щупленький охоронник. Мабуть, влетить тепер від начальства - за безлад на ввіреній йому території…

       Тележурналістка замовкла. Сюжет було знято. Діти повільно підводились, кидали на полиці свій антураж – пакети, кульки та коробки з кодом 46.  Ішли в сусідню торгову залу.  А «пшеничне поле» допомогло встати своїй рятівниці…

       - Ба, ти в порядку? – це вже онук. – Казав же, не падай…

       - Та що мені станеться?.. Ти поглянь, яка красуня! От би тобі таку за жінку!..

      - Ба… так це ж моя дівчина. Оксана…

      Того дня падали ще кілька разів - у різних супермаркетах, вже без ніяких телекамер. З російськими товарами в руках - як підрізані… Баба Тонька більш не ризикнула, бо й так ледве підвелася. Пряла очима, щоб ніхто Оксану не зобидив. Вигукувала разом з іншими: «Російське купив – кулю оплатив!», а стара макітра вже варила-переварювала гарну новину… Опісля акції, наче й не в тему, всміхалася… «От уже  кляте ху@ло: і вмерти спокійно бабі не дасть, і жить через нього спокійно не виходить!» - згадала російського президента, а вголос – до онука:

      - Славуню, так, може, скоро й засвайбиться?..

     - Та, може… Ба, перестань, ти бачиш, що в країні твориться?!

     - Бачу, бачу, - баба йому, - та все одно: як маєш любов - не розгуби…

       Відтоді вже знала, який код має бути на придбаних товарах.

       Життя йшло вперед, і баба не почувалась на його «узбіччі»…

      На узбіччі ж проспекту велелюдного міста, якраз напроти площі Героїв Майдану, гордо вивищувався «Сбербанк Росии»…

                                                                                     22-23.06.2016.

Категорія: Лариса Омельченко | Додав: Лариса (23.06.2016) | Автор: Лариса Омельченко E
Переглядів: 139 | Коментарі: 6
Всього коментарів: 6
0
1  
Баба Тоня, як завжди на висоті!!!Гарно ти все описала і головне правдиво. І щоб там не було, а любов перемагає, життя не стоїть на місці, онук одружився, бабі Тоні радість...Чекаємо ще!

0
2  
Олексію, дякую за оптимістичний відгук! Власне, й новела - також оптимістична, правда? От тільки остання фраза... вона теж правдива, бо так і є, зокрема, у Дніпрі. Поки що. Я хотіла цим сказати: люди чай російський купувать відмовляються, а хтось вагонами звідтіля везе... Але хай кожен відповідає перед власною совістю.

0
3  
Легко, навіть, кумедно "бабтонино" показана нинішня правда. Чого й Тоня  позирає на Оксану онукову. Хочеться чистого, незрадливого...

0
4  
Оксаночко, дякую за відгук! Так, наша баба тягнеться до миру, до онуків, які народять правнуків... Щиро підтримує молодь. Баба Тоня - в душі молода!.. І робить все, що може - для перемоги добра над злом, рідної Батьківщини - над окупантом.

0
5  
Бабтоня в тилу на передовій! Молодець, Ларисо! Суперова в тебе ЛГ!

0
6  
Тамарочко, дякую, дорога. Бабтоня старається. Оце дещо вже натворила у бібліотеці (непосидюща ЛГ!). Бореться з "нейтральністю і байдужістю"... Але авторка ще не описала це. А бабтоня жде...

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
реєстрація
останні коментарі
Дякую))

До речі, твої вірші в збірку увійшли, будемо чекати коли надрукують, то уже не від мене залежить.

Дякую, мені дуже приємно))

Юля привіт!Я тебе пам'ятаю, колись давно ти читала свої дитячі ще вірші в центральній бібліотеці м. Городища. І ось зараз прийшла на сайт уже сформованою поетесою. У тебе свій почерк віршування і вірш дорослий. Бажаю тобі натхнення, працюй у тебе є потенціал.

Журавонько, дякую! І мені подобається, і взагалі тема осені для мене особлива. Багато віршів написав про неї і пісень.

Дуже гарна пісня, Олексію  clover

Дорогий Вікторе, спасибі Вам величезне, побратиме, за те, що не полінувалися не лише прочитати книжку мою, а й так змістовно й глибоко відгукнутися. Дякую Вам за Вашу щирість і щедрість душі, і невсипущу енергійність! Будьмо!))))

Вікторе, сайт взагалі уже мною не керується, не можу зменшити картинку відео...Так, ініціатива проведення свята належить музикантам, зі скрипом погодилися допомогти і працівники культури ( мені так музиканти розповідали). Все в наших руках і все треба робити самим, ніхто нічого за нас не зробить. Тим більше, що це свято набирає обертів, 20 травня в 11 державах Європи вийшли на вулиці музиканти. В наступному році буде ще більше.

Городище - молодці! Чудова ідея! Та головне, що її втілили. Якщо сам собі не влаштуєш свято - ніхто тобі його не влаштує. Європу треба самим собі будувати.

ПРОЕКТ "КНИГА ДОБРА" і я, Любов СЕРДУНИЧ, автор оповідання "СВІТ ЙОГО ВУХАМИ", запрошуємо художників (і насамперед - ЮНИХ) до творення МАЛЮНКІВ до оповідання "СВІТ ЙОГО ВУХАМИ".  Моя історія - на офіційному сайті «Книги Добра».
Техніку виконання малюнка обирає автор на власний розсуд. Розмір конкурсної роботи – формат А-4. Обов’язково необхідно ЗАЗНАЧИТИ НАЗВУ Доброї історії, до якої здійснювалась ілюстрація, прізвище, ім’я, вік автора і контактну інформацію. 

Чекаємо на ваші малюнки до 1 червня за адресою: БО "БФ "Чисті Серцем", а/с "Книга добра" , м. Київ, 01001 або на e-mail:  knygadobra50@gmail.com  

Книгу створять у майстерні Центру української культури м.Таллінн (Естонія) з унікального саморобного паперу. 
100 авторів, чиї роботи увійдуть до «Книги добра», і 100 найактивніших учасників у ІІ етапі проекту, віком від 8 до 16 років зможуть поїхати на літній відпочинок в Угорщину. 
Навіть якщо Ви молодші чи старші, то відвідати Угорщину зможуть Ваші брати чи сестри, діти, онуки чи племінники. А також 100 дітей зможуть поїхати на відпочинок в Карпати! Крім того, вихованці найактивніших шкіл, які візьмуть участь у Проекті, презентуватимуть "Книгу Добра" в одній із 50-ох країн світу.
ПРОЧИТАЙТЕ оповідання, МАЛЮЙТЕ, ПОШИРЮЙТЕ, аби долучалися й інші!  
http://knyga-dobra.blogspot.com/2017/04/11.html

статистика
  • Всего: 165
Новых:
  • За месяц: 0
  • За неделю: 0
  • Вчера: 0
  • Сегодня: 0
Среди них:
  • Пользователей: 17
  • Администраторов: 5
  • Модераторов: 90
  • Проверенных: 24
  • Парней: 65
  • Девушек: 93
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz