Марія Приймаченко: «Людям на радість»

Районна дитяча бібліотека, що у містечку Підгородньому (Дніпропетровщина), продовжує знайомити юне покоління з культурними та мистецькими надбаннями Батьківщини. Січень був позначений 105-річним ювілеєм народної художниці Марії Приймаченко. З цього приводу бібліотекарі відвідали Підгородненську ЗОСШ №1, де на них чекала вдячна публіка. Це – учні 6-7 класів та їхні вихователі. Була підготована бесіда-огляд «Людям на радість». Діти почули багато цікавого про життя селянки, яка стала народним художником України, лауреатом найвищої державної нагороди України - премії ім. Т.Г.Шевченка.

Марія Овксентіївна Приймаченко народилася 12 січня 1909 року (30 грудня 1908 року за старим стилем) в селі Болотня на Київщині, в родині селянина Овксентія Григоровича. Батько був родом з сусіднього села, пішов у «прийми» в сім’ю дружини Параски Василівни. Так і прозвали його в селі Приймаченком. З прізвиська Овксентій Григорович згодом отримав і прізвище. Родина була багатодітною. І батьки, й діти вміли працювати, а відпочивали - з піснею на вустах та вишивальною голкою в руках. Юна Марійка додала до цього переліку своє, неповторне: вона малювала! Якось біля річки пасла гусей, і побачила дивної краси птицю… Провела дівчинка поглядом пір’їнку, що впала з крила, і раптом побачила на березі синю смужку: то був синій глей. Набрала його в пелену, принесла додому та й розмалювала ним хату. Потім згадувала, як сусідський хлопчик не хотів іти з хати, та все просив, щоб йому дали «синю квіточку»: такі ті розмальовки були – мов живі…           Буйство фантазії художниці виливалося в картини, зазвичай мальовані яскравою гуашшю. Вони радували око, піднімали настрій, примушували замислюватися над життям, хоч і були   мальовані ніби-то в стилі народного примітивізму. Ось як сама Марія Овксентіївна описувала один зі своїх задумів: «Я моря любила, воду любила. Ходжу бережком на болоті, там жабка стрибає, там риба пливе. Чую "чирк”, – це крокодил чиркає під сороку. Дивлюсь – верба нахилилась, а на ній крокодил. А біля крокодила – обезянка, жонка його. Вон в норку, а вона на вербі. Оттак за звіра заміж підеш: у нього – своє, а в тебе – своє».

В 1960-ті роки у Марії Овксентіївни з’явились перші учні, які стали приходити до неї вчитись малювати. Отже, на селі відкрилася студія. Художниця вчила дітей прислухатися до природи…Син Федір теж мав хист до малювання... Цей період у житті був найбільш плідним: з-під її пензля вийшли найвідоміші роботи, більшість з яких зберігаються в музеях. Твори художниці з великим успіхом експонувалися на багатьох виставках в СРСР та за кордоном. І скрізь вони вражали глядачів, викликали у присутніх щире захоплення, полонили їхню уяву назавжди. В 1966 році за цикл "Людям на радість” (1960-1966) Марія Приймаченко була удостоєна звання лауреата Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка.

У 1970 році їй присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв України, а в 1988 році – почесне звання народного художника України.

Марія Овксентіївна Приймаченко померла 18 серпня 1997 року, в рідному селі Болотня. Мала на той час майже 89 років, і прожила своє життя, як у тому знаменитому мистецькому циклі – «Людям на радість»...

Ось про це та багато іншого почули діти під час бесіди-огляду. ЇЇ провела для них бібліотекар абонементу 5-9 класів РДБ Лариса Омельченко. Хлопці та дівчатка з цікавістю роздивлялися книжкову виставку. Найбільшу ж увагу привернула відео-презентація життя і творчості художниці Марії Приймаченко, яку створила бібліотекар юнацького абонементу Дніпропетровської центральної районної бібліотеки Юлія Равшанова. Фантастичні квіти, казкові звірі, неймовірні, захопливі сюжети – все ожило на екрані ноутбука!.. І щира, усміхнена жінка дивилася зі старих фотографій, які теж були відтворені на екрані..

Під час бесіди-огляду публіка побачила і звукові «ілюстрації»: це співала наша землячка, бандуристка Леся Коваль. Вона теж завітала в гості до шести- і семикласників. Переливи  струн бандури гармоніювали з побаченим на екрані, з  віднайденим у мистецьких альбомах... І коли Леся Олексіївна запропонувала їй підспівати, діти дружно й невимушено затягли: «Несе Галя воду!..».  Мабуть, і сама Марія Овксентіївна пораділа б, якби побачила та почула цей мудрий асоціативний ряд: живопис – музика – щирість!.. Можливо, це і є ключ до розуміння її творчості?..

                                                           Лариса Омельченко, бібліотекар РДБ.

                                                                       м.Підгородне.

                                                          Дніпропетровської області.