Четвер, 23.11.2017, 10:12
Натхнення - це стан одержимості істиною
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гость · RSS
Меню сайту
чат
ОПИТУВАННЯ
Всього відповідей:
ДРУЗІ САЙТУ

 
       Радикал фото
 
       СМАЙЛИКИ

          СЛОВНИК

 
 Поезія і проза
Головна » Статті » Дніпропетровська обл » Лариса Омельченко

Бабин Крим

                                          Бабин Крим

           Оце їздила баба Тоня у Дніпро, на базар. Сяке-таке продала, сяке-таке й купила: замість пучків кропу та петрушки – банку червоної фарби на підлогу, та до неї щіточку. Але не про те мова, не те бабу нині хвилює… Де б не йшла – вузеньким тротуаром чи широким майданом, а скрізь, зі стовпів та скляних козирків на зупинках - паперове лахміття в очі лізе. Буковки густо наведені, і загукують вони ось куди: «Ежедневно, без пеших переходов и пересадок! Ялта - Джанкой – Симферополь – Алушта – Севастополь – Судак – Феодосия! Телефоны…». І бачить баба: дехто, й справді, надумався відпочити: після тутешніх трудів праведних… та прямісінько в російську окупацію! Відривають собі той «кавалочок зради», кладуть папірець у кишеню… Скоро, Крим, зустрічай!

Пригадалося бабі, як вона, всюдисуща й непосидюща, два роки тому пішла на свято в одну зі шкіл. Був травень 2014 року, на сцені – пісні і танці, й ніхто анічичирк про стан країни на сході… А потім, у перерві, почула стара дивну розмову: завуч домовлялася з представницею турфірми… про поїздки до Криму! Окупованого та анексованого! Баба не втерпіла, втрутилася: та як же це, та як ви можете?! На що отримала морального ляпаса    (і не тільки морального: рука завучки нервово крутнула коло у повітрі, зовсім поруч з бабиним обличчям). «Це не Ваше діло», - завучка їй.  «Бабуля, а што такоє?!» - «возмущьонний» голос подала «турфірма», яка приїхала, бачте, з патріотичного Дніпра… Ага, було. Чи поїхали тоді школярі в окупований Крим, чи в батьків стало розуму дітей не пустити?.. Хто зна.

           Попервах, як тільки «жаб’ячі чоловічки» на півострів удерлися, чула баба різне.  В однієї знайомої сестра в Криму живе. То, виявляється, вона давно російський паспорт має, поряд з українським. Навіть нерухомість під Москвою купила. Гроші-бо чималі заробила, коли двоповерхову хату з літньою кухнею – багато років, за просто так, без сплати податків, здавала… «Без сплати податків» – українській податковій, звісно. Ага, тоді ж  можна було! А тепер їм московити хвости прикрутили, в тому числі й забороною «на мітинги та зібрання»... Зраділа ота дурепа чужинцям, та не дотумкала, що її квартирний бізнес… мідним баняком  накриється! І податків платити буде ні з чого, хоч би й хотіла…Тепер Крим – це військова база окупанта. Люди-відпочивальники є, звісно. І кримчани відпочивають, і росіяни добираються - по «профсоюзній лінії»… Але ж далеко не так, як було.

             Ще про одного новоспеченого «росіянина» чула. Онук Славчик розказував, про друга-кримчанина, Женю. Та вже, мабуть, колишнього друга… Навчалися разом у Національному університеті імені Гончара. Хлопець, родом з Ялти, пишався тим, що балів йому вистачило – потрапити саме в цей навчальний заклад. Бо престижно - навчатися в Дніпрі. Дружили з Славком… А як почув про анексію Криму – як здурів: «Я перевожусь в Ялту! Родители квартиру продают (однокімнатну, спеціально для нього тут куплену). Мы возвращаемся… в Россию!». І ніяк баба второпати не може: ну,  чого ж було мучитися, га? Як уже вам так погано (було чи стало) в Україні, то поруч українського Криму - російське місто Сочі: переїхали б туди. Тут продали – там купили, ще до всіх цих прикрих подій… І не довелось би нести зло - тим, хто чужинців не хоче. Впусти Росію в своє серце… і виїдь до неї!

            Взагалі, терплячість у деяких етнічних росіян – безмежна. Баба Тоня нещодавно в лікарні лежала. Так у палаті сусідила з Ніною Тімофєєвною. Саме так, і не здумайте сказати Тимофіївна: не відгукнеться… То вона, сердешна, сорок років в Україні прожила, і так тужить за Воркутою! Дивно: вона там не народилася, а тільки гостювала. Кума в неї там залишилася… Чоловіка свого, українця, який із армії її привіз, Тімофєєвна щиро ненавиділа, і лиш погані слова про нього, покійного, з рота вилітали… «Так там же мінус п’ятдесят буває!» - це українська баба про Воркуту. «Ну, и что? Там воздух сухой, а не гнилой…». Баба Тоня її розуміла. Певно, Воркута для росіянки – це як крайній прояв любові до батьківщини. Звісно, своє, рідне – воно і є своє, рідне… Але ж коли чоловік давно помер і діти виросли - ну, спробуй, Тімофєєвна, поїдь, поживи у Воркуті. Зроби крок. Кума, кажеш, там на тебе чекає?.. Добре! Тільки ж не кажи аж цілих сорок років, плюс скільки ще тобі дано буде прожити, що ти «етіх хохлов» ненавидиш! Вони ж тобі нічого поганого не зробили: ти сорок років по телевізору російських співаків слухала. Російські серіали дивилася. Тобі журнал погортати хочеться?  Та який завгодно, і всі – твоєю рідною!.. Сканворди полюбляєш, та ще й з кросвордами? Та, будь ласка: на кожній ятці, й усі до одного – російською! Державною мовою, вдень з вогнем - у цій державі не знайдеш… Баба Тоня барвисті листівки любить, щоб вітати родину на свята – так годі й шукати їх українською! У ближніх сусідів цього добра тонами закупляли (яка ганьба – своє не виробляти!). А вже тих Донцових з Марініними – у книгарнях та в бібліотеках –  мішками!..

             Якось онук Славко телефонував Жені – ну, тому, що з Ялти. Цікаво ж: ну, як він, чи задоволений?.. А Женя, як Женя: і радіє, що «росіянином» стихійно став (бо родина в нього вся така – з цього приводу сильно «радісінька»), і водночас, той Женя на життя своє жаліється. З’ясувалося, що тризірковий готель, в якому вони з Славком три роки тому підробляли, тепер іноземців не приймає, позаяк - немає тих іноземців! Звісно, Женя має на увазі німців та поляків, які в них зупинялися і давали гарні чайові… Ялтинець каже, що його хазяїн, щоб вижити, придумав ось що: тепер запрошує на відпочинок людей з довколишніх сіл, а надто тих, хто від моря неблизько… То ж тепер ні про яких багатих персон в тому готелі не йдеться. Відпочивають баба Нюра з бабою Шурою, за символічну платню - лиш би таким, як адміністратор Женя, було що поїсти…

            А в двоюрідної племінниці у Криму свекри живуть. Свекор – родом з Хмельницького, свекруха – тамтешня, місцева. Колись полюбилися, одружилися, чверть віку на торгових судах проходили: він – механіком, вона – кухарем, тобто, коком… Старий тужив за Україною, на «референдум» - той, що під дулами автоматів - не пішов. Дружина спочатку його підтримувала, теж на російське збіговисько не ходила… А тепер розслабилася: російської «морської» пенсії, мовляв, вистачає, аби у шістдесят вісім операції «краси» робити! У пластичній клініці, у вашому, каже, Дніпрі…Чому саме тут, а не в Симферополі, чи, скажімо, в Керчі? Так у вас же дешевше, пояснює пацієнтка, та ще й якісніше… Отакі у баби Тоні є далекі свати.

 

            …Чимчикує вона з базару, прямує до маршрутної зупинки. А в голову вліз той Крим – не відженеш… Чула різні думки – від тих, хто на курорт їздив. Дехто каже, що місцеві принижували за українську мову… «Не знаю, - думає баба, - мені таке пережити не прийшлося». Пригадала, як років із дев’ять тому в санаторії відпочивала, у Євпаторії. Все там скрізь російською, але її ніхто не обижав. І водій-маршрутник був чемний, і працівники санаторію - також. Приїхала тоді надто пізно, добралася аж о десятій вечора, так вони навіть чаю свого принесли, з булочками, бо, кажуть, їдальня вже закрита, а ви ж, Антоніно Іванівно, голодні… Ех, досадує баба, наша держава сама винна, що так і не прихилила їх до себе!.. Це - як у звичайній сім’ї: мамина провина є в першу чергу,  якщо з дитиною якесь непорозуміння. Бо старше - завжди у більшій відповідальності,  ніж менше. Баба Тоня так завжди вважала. Коли траплялися сімейні негаразди, порпалася у власних вчинках, робила кроки назустріч. Не гордувала і в найменшого прощення попросити, коли розуміла, що помилилась…

            У Криму давно й цілеспрямовано хазяйнував «руській мір». Це баба вичитала в журналі «Украина: информационно-аналитический мониторинг». Число 4 за 2012 рік. Видавець – «інститут стран СНГ, украинский филиал». Славко, онучок, колись читав, та так у баби й залишив… Це зразок дивного  письма: там соціологічні «дослідження», в яких так і сказано: «большинство граждан Украины поддерживают создание единого государства с Россией». Ага, думає баба, СНГ – це вам ніби й «союз независимых государств»,  та балачка така виходить, що все одно, «незавісімим» - під Росію!..

          Ой, начиталася баба! Хоч і дрібними літерами, а розібрала: «История «русского движения» Крыма полна взлётов и падений… Одной  из главных особенностей ситуации в Крыму является то, что при 60% русского населения, почти 90% русскоязычных, наличии серьёзных проблем в национально-языковой сфере, за «русские» партии и организации готовы проголосовать не более 10-15% избирателей». Ну, ось, запізніло тішилася стара, виходить, можна було на цьому зіграти, й кримських людей до України привернути?! За двадцять років з хвостиком! Та тільки хто б цим займався, не тодішня ж влада…

          Прийшла баба Тоня на зупинку, під козирок стала. Аж ноги трусяться, заморилася, ще й спека… Озирнулася в пошуках лавки, а там… Ні, лавочка є, чиста й акуратна. А за нею… на всю стіну «ожидалки» - величезні літери: «…Ялта - Джанкой – Симферополь – Алушта – Севастополь – Судак – Феодосия! Телефоны…». Цілий транспарант! Тут уже відривні листочки (їх баба й так, по дорозі, повну кишеню надерла). Тут – масштаби крупніші! «Ну шо, - думає Тонька, - зроблю ще один ривок із тим кропом. Завтра, як жива буду, ще нарву та повезу. А сьогодні…»

         А сьогодні баба повагом відкрила торбу, виставила банку з «половою» фарбою. Знайшла на землі цвях, ковирнула ним круглу кришку та й взялася до роботи…

         - Ви што, нє моглі ето сдєлать утром? Людей вокруг полно, - зауважила якась дама.

         - Коли рознарядку получила, тоді й роблю, - відрізала баба.

         - А што, ето теперь не актуально? – допитувалась незадоволена. – Зачем ето закрашивать?

        - А ви що, не чули? Поїздки відміняються, фірма збанкрутувала!

         Імпровізоване малярство зайняло кілька хвилин: баба затушувала тільки назви міст і номери телефонів. Ще й на пів-кімнати фарби залишилося!.. Тепер оголошення мало кумедний вигляд: «Ежедневно, без пеших переходов и пересадок!». «Нормально, - вирішила Тонька, - звучить, як реклама маршруток»…

          …Уже сидячи в салоні, баба з почуттям виконаного обов’язку витягла ноги, і навіть зняла капці. І раптом, мало не пирхнула від сміху, коли знов пригадала Ніну Тімофєєвну. Ту, що з омріяної Воркути. Точніше, кума її звідти… Та жінка розказувала на всю палату, як свого «хохла» гірко не любила: ні замолоду, ні в старості - ніколи!

- Он замуж позвал, я и пошла.., - а потім, наче й без логічного переходу, давай клясти сусідську дівчину-підлітка, яка біля під’їзду з кавалером милувалася: - Ну, ссука малолетняя, ну, прямо между колен у него стояла! Так і заглядывает, так і заглядывает ему в глаза, и улыбается!..Так я на них воду с балкона вылила!

     Сусідка по палаті, Антоніна Іванівна, їй і сказонула:

- Тімофєєвна, а в скільки років ви заміж вийшли?

 - В девятнадцать, - була відповідь. – А что?

- Ось ви малолітку хаєте, - продовжила співбесідниця. - Так вона, може, хоч закохана в того пацана (бач, як тулилася та всміхалася)… А чого ж ви, Тімофєєвна, у свої квітучі дев’ятнадцять років за нелюба пішли, ноги, звиняйте, перед ним розставляли?

     Реакція «Тімофєєвни» була миттєвою:

- Отойди от моей кровати!.. В Воркуту! От вас подальше - в Воркуту!..

 

    «Мрії мають збуватися», - підсумувала спомин баба Тоня.

 

                                                               Лариса Омельченко

                                                                        1.07.2016.

Категорія: Лариса Омельченко | Додав: Лариса (02.07.2016) | Автор: Лариса Омельченко E
Переглядів: 91 | Коментарі: 2
Всього коментарів: 2
0
1  
Моя близька родичка-росіянка була написала, що "мы, конечно, в эйфории от присоединения Крыма, но очень беспокоимся за вас..."
Був довгий і неприємний діалог. З приводу Криму я їй сказала:"Поверь, у меня нет ейфории. И мы не думаем сейчас о Крыме, как о месте отдыха"... А бабТоня відважна жінка! Це ж треба тае придумати - "Коли рознарядку получила, тоді й роблю".
Ой, скільки ти, Ларисо, тут питань підняла...

0
2  
Тамарочко, дякую! Я нещодавно чекала на маршрутку, та й побачила оте, що й моя баба... Оцим уявним  вчинком - "за рознарядкою, замалювати" - я втілила свою мрію!..

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2017
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
реєстрація
останні коментарі
Дякую))

До речі, твої вірші в збірку увійшли, будемо чекати коли надрукують, то уже не від мене залежить.

Дякую, мені дуже приємно))

Юля привіт!Я тебе пам'ятаю, колись давно ти читала свої дитячі ще вірші в центральній бібліотеці м. Городища. І ось зараз прийшла на сайт уже сформованою поетесою. У тебе свій почерк віршування і вірш дорослий. Бажаю тобі натхнення, працюй у тебе є потенціал.

Журавонько, дякую! І мені подобається, і взагалі тема осені для мене особлива. Багато віршів написав про неї і пісень.

Дуже гарна пісня, Олексію  clover

Дорогий Вікторе, спасибі Вам величезне, побратиме, за те, що не полінувалися не лише прочитати книжку мою, а й так змістовно й глибоко відгукнутися. Дякую Вам за Вашу щирість і щедрість душі, і невсипущу енергійність! Будьмо!))))

Вікторе, сайт взагалі уже мною не керується, не можу зменшити картинку відео...Так, ініціатива проведення свята належить музикантам, зі скрипом погодилися допомогти і працівники культури ( мені так музиканти розповідали). Все в наших руках і все треба робити самим, ніхто нічого за нас не зробить. Тим більше, що це свято набирає обертів, 20 травня в 11 державах Європи вийшли на вулиці музиканти. В наступному році буде ще більше.

Городище - молодці! Чудова ідея! Та головне, що її втілили. Якщо сам собі не влаштуєш свято - ніхто тобі його не влаштує. Європу треба самим собі будувати.

ПРОЕКТ "КНИГА ДОБРА" і я, Любов СЕРДУНИЧ, автор оповідання "СВІТ ЙОГО ВУХАМИ", запрошуємо художників (і насамперед - ЮНИХ) до творення МАЛЮНКІВ до оповідання "СВІТ ЙОГО ВУХАМИ".  Моя історія - на офіційному сайті «Книги Добра».
Техніку виконання малюнка обирає автор на власний розсуд. Розмір конкурсної роботи – формат А-4. Обов’язково необхідно ЗАЗНАЧИТИ НАЗВУ Доброї історії, до якої здійснювалась ілюстрація, прізвище, ім’я, вік автора і контактну інформацію. 

Чекаємо на ваші малюнки до 1 червня за адресою: БО "БФ "Чисті Серцем", а/с "Книга добра" , м. Київ, 01001 або на e-mail:  knygadobra50@gmail.com  

Книгу створять у майстерні Центру української культури м.Таллінн (Естонія) з унікального саморобного паперу. 
100 авторів, чиї роботи увійдуть до «Книги добра», і 100 найактивніших учасників у ІІ етапі проекту, віком від 8 до 16 років зможуть поїхати на літній відпочинок в Угорщину. 
Навіть якщо Ви молодші чи старші, то відвідати Угорщину зможуть Ваші брати чи сестри, діти, онуки чи племінники. А також 100 дітей зможуть поїхати на відпочинок в Карпати! Крім того, вихованці найактивніших шкіл, які візьмуть участь у Проекті, презентуватимуть "Книгу Добра" в одній із 50-ох країн світу.
ПРОЧИТАЙТЕ оповідання, МАЛЮЙТЕ, ПОШИРЮЙТЕ, аби долучалися й інші!  
http://knyga-dobra.blogspot.com/2017/04/11.html

статистика
  • Всего: 165
Новых:
  • За месяц: 0
  • За неделю: 0
  • Вчера: 0
  • Сегодня: 0
Среди них:
  • Пользователей: 17
  • Администраторов: 5
  • Модераторов: 90
  • Проверенных: 24
  • Парней: 65
  • Девушек: 93
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz