Не „веселитися”, а скинути ярмо
Мабуть, про „погане життя” в Україні, про
соціальні біди та негаразди, туманність перспектив „розвитку” (якщо він є
взагалі, той розвиток), не говорить лише лінивий. Всі лають владу, обурюються
„порядками” (точніше, безпорядками) і багато хто говорить, що Україну нічого
хорошого не чекає. І водночас у наші дні проходять різноманітні помпезні
офіційні та мистецькі заходи різного масштабу і калібру. Коли буваєш на
подібних заходах, то складається враження, що Україну змусили одягти
національну одежу і співати та витанцьовувати перед своїми очільниками, демонструючи веселе,
заможне життя народу. Такий собі театр абсурду, який зовсім не хочеться бачити,
а всі ж ми мимохіть беремо в ньому участь... Куди йдемо? Чи „чого стоїмо, кого
чекаємо”? І справді, що чекає нашу багатостраждальну землю? Давайте спробуємо
розібратися в своєму бутті і дати відповіді на питання, які хвилюють людей,
яким небайдужа Україна, які хотять, щоб і через сто, і через двісті, і через
тисячу літ на нашій землі цвіли вишневі садки, колосився хліб і дівчата й
хлопці в національних костюмах виводили свою, українську пісню. І щоб нас, нині
сущих, згадували незлим тихим словом. Сказати, у пісні, „Україна є, Україна
буде” неважко, куди важче заглянути суворій Правді у вічі. Але, як стверджує
народна мудрість, краще гірка правда, ніж солодка брехня. А правда в тому, що
Україна за рівнем життя займає більш ніж соте місце в світі. І це, видно, як
мовиться, неозброєним оком. І рівень життя продовжує знижуватися, бо в країні
створено умови не для розвитку, а для занепаду економіки. Візьмемо, для
прикладу, сільськогосподарський сектор. У дев’яностих роках прокотилася хвиля
руйнації, залишивши по собі напіврозібрані чи й зовсім знищені господарські
приміщення, зарослі бур’янами поля, пограбований, зневажений трудовий люд. Село
ще й досі не змогло встати з колін після такого нищівного удару, завданого йому
хапугами різного калібру і масштабу, доморощеними і заїжджими. Село примовкло,
засумувало, не чути стало на вулицях веселих пісень майже ніхто не збирається
на колодках, не чути весіль (їх відзначають переважно в барах, та й то не всі,
хто вирішив одружитися, а ті, в кого є матеріальні можливості), не виряджають в
армію (служба в армії взагалі стала справою „немодною”, непрестижною). Село в
стані моральної і економічної кризи і виводити його з такого стану, судячи із
того, що діється навколо, ніхто й не збирається. Скоріше – навпаки все більше
заганяють село в глухий кут. Судіть самі. З року в рік одна й та ж ситуація:
селянин виростив урожай, а прийнятної ціни 7на збіжжя немає, забирають його за
безцінь. Так само і в тваринництві, особливо у молочному скотарстві.
Закупівельні ціни на молоко непристойно низькі, складають від 1 до 2 гривень за
літр. По 1 гривні беруть молоко у одноосібників, по 2 гривні – у
сільгосппідприємств. Техніка, пальне, запчастини, засоби захисту рослин,
мінеральні добрива постійно дорожчають, як і всі інші товари та послуги.
Обробіток землі нині коштує надто дорого і як результат – значна кількість
занедбаних городів, сінокосів. Хто, за такого стану речей, виявить бажання жити
в селі, господарювати? Молодь практично не залишається в провінції – багато
молодих, працездатних людей взагалі виїжджає за межі країни, не бачачи
перспективи облаштуватись ні в місті, ні в селі. Ми втрачаємо, розпорошуємо
цвіт нації, і, схоже, це нікого не хвилює. Як і те, що повсюдно (і в селах,
чого раніше майже не було!) процвітає пияцтво, наркоманія, розпуста.
Така, з дозволу сказати, ситуація –
закономірний наслідок невтручання влади у суспільно-економічні процеси, а, точніше, бездарності керівництва.
Дохазяйнувалися, докерувалися вже до того, що в Україні стала чи не найсильніша
в світі мафія. Про це можна судити хоча б з того, що 25 сімей на Україні
володіє половиною національного багатства держави, так стверджують окремі ЗМІ.
І це при тому, що народ зубожів, деградує, провінція практично вимирає.
Спробуємо підтвердити сказане економічними категоріями
Візьмемо той же самий аграрний сектор. Вже
відзначалося, що щороку у селянина занапівдарма скуповують вирощене збіжжя, цим
у дев’яності
роки не один колгосп і радгосп довели до банкрутства. Як і іншими „економічними санкціями” в стилі
„дикого капіталізму”. А за кордон те ж зерно продають не за безцінь, а за
світовими цінами! І різниця (досить солідна сума!) йде не до держбюджету, а на
рахунки окремих приватних структур. За якими, як стверджують деякі ЗМІ, стоять
люди з відомими усій країні прізвищами. Подібні „операції”, точніше, махінації,
здійснюють не лише із зерном, а й з іншими як сільськогосподарськими, так і з
промисловими товарами. Причина нужденності народу проста як два по два чотири:
в бюджет майже не надходить коштів. Та ще й, трапляються випадки незаконних
махінацій з бюджетними коштами, з цього приводу компетентними органами порушена
не одна справа. Решта національного багатства осіла на особових рахунках у
престижних світових банках. В економіці завдяки злочинним діям мафії створили
таку ситуацію, що жодним виробництвом займатися невигідно, куди вигідніше
купити товари за кордоном і втридорога продати вдома. Чим і займаються доволі
успішно респектабельні, впливові бізнесмени. А нам, рядовим громадянам,
торочать про глобальну економічну кризу, про перевиробництво у світі, перенасичення
товарами і т. п. То скажіть будь ласка, якщо перенасичення – чому ж у західну
Європу та США їде не заробітки все більше й більше української молоді? Чому
наші хлопці й дівчата, дядьки й молодиці збирають суниці та інші фрукти в
Англії, Швейцарії, Фінляндії, доять корів у Голландії, випасають стада свиней і
ВРХ в Португалії? А скільки трудиться на інших непрестижних роботах: обрізають
кущі, прибирають вулиці, миють посуд? І за свою працю отримують зарплату, якої
б їм ніколи не бачити в Україні, навіть якщо б вони вдома золоті гори звернули.
Щоправда, і за кордоном не рай – немало наших співвітчизників потрапили у
рабство в різних його формах. Але ось такі, з дозволу сказати, гримаси долі – цілком
на совісті наших можновладців. Бо навіщо українським жінкам доїти корів у
Голландії – що, на Україні клімат не підходить для розведення ВРХ? Чи в нас
суниці не ростуть? Чи овочі не родять?
Мафія не хоче, щоб у нас було виробництво, бо
це вдарить по її тіньових фінансових ресурсах. Настійною потребою стало створення
в Україні потужного внутрішнього ринку. Якби такий ринок був – не зростали б, а
знижувались би ціни на товари та послуги.
А поки товари будуть закупляти за кордоном і
перепродувати на Україні, доки цей процес контролюватимуть „впливові люди” –
ціни зростатимуть, життєвий рівень знижуватиметься.
Тепер від економіки – до моралі, адже все у
світі взаємозв’язане.
Аморальність, розпуста нині в Україні культивується – щоб у цьому впевнитися,
достатньо провести хоча б один телевечір. Чого лиш варті вульгарні серіали: про
Гену і Дашу Букіних, про секс і місто, про няню Віку і подібні „шедеври”. А
бойовики закордонного виробництва (яких, до речі, на їхній Батьківщині не
демонструють широкому загалу), а російські „бандитські” серіали? А відверті,
тобто вульгарні, передачі на „заборонені” теми, а все інше, що затуманює мізки
і розбещує душу? Все оте „мистецтво” демонструється з однією метою –
задурманити і розбестити людей. Такими людьми легше керувати, а розпуста є
одним із дієвих засобів самознищення. Що й потрібно мафії: „меньше народа –
больше кислорода”. Навіть хтось віз публічних осіб таку думку висловив уголос,
в дещо конкретизованій формі. Мовляв, коли на Україні буде проживати 10–15
мільйонів, життя стане заможним. Ну, судячи з демографічної ситуації і її
перспектив, чекати на рай залишається недовго... Тільки боюсь, що рай той буде,
знову ж таки, у бур’яні, як колись для малого Шевченка.
Бо якщо не народжуватимуться діти – нікому
буде зводити ошатних будинків, ростити вишневі сади, плекати хліб і до хліба...
Україну змушують, одягнувши національну одежу,
співати й танцювати перед своїми
очільниками... Але хіба вони, очільники, не бачать, що вже зараз нема кому
співати й танцювати? Як і немає чому так дуже радіти. У фольклорних колективах,
звиняйте великодушно, самі баби й діди, бо дівчата й хлопці за мізерну зарплату
в культуру працювати не йдуть. Як і в інші галузі „народного” господарства
України. На одному з містечкових свят високого приїжджого начальника
хлібом-сіллю вітала... ще доволі симпатична молодиця, якій років за сорок, у
національному костюмі дівчини-українки...
А хто ж вітатиме очільників майбутньої доби?
Мабуть, бабуся у вінках та стрічках. Даруйте, люди добрі, не хотілось би
чорного гумору, але либонь так сміється з нас саме життя...
Україну змушують співати й танцювати... А
треба, напевно, „миром, громадою обух сталить та добре вигострить сокиру” і
законним шляхом, без революцій і переворотів, які, як знаємо з історії,
відкидають країну в розвитку років на сто назад, скинути з себе знахабнілих шахраїв і бандитів, які завважали
себе хазяями життя. Зробити це не так уже й важко. Варто лише українських
мільйонерів та мільярдерів задекларувати свої доходи, від самого початку і на
поточний момент. Певен, у неупереджених, чесних працівників компетентних
органів за такого повороту справи виникне багато запитань... Тіньові доходи
слід повернути в державний бюджет і забезпечити жорсткий контроль за його
використанням. А розумних економічних програм у нас достатньо, ось і буде
джерело їх фінансування. Не змусять себе довго чекати й результати такої роботи
і певен, дуже скоро Україна заспіває й затанцює вже від душі, від ситого і
заможного життя, яким і належить жити на найкращій у світі землі. Хочеться
вірити, що в нашого народу вистачить сили й мудрості скинути з себе ярмо,
позбутися наруги, сказати своє вагоме слово, зайняти достойне місце у
європейській та світовій спільноті.
|